Велика дочка нашої славної Чернігово-Сіверщини, геніальна українська артистка, одна із засновників українського професійного театру, перша народна артистка республіки - це все Марія Заньковецька (дівоче прізвище Адасовська).

 

Наша земля настільки багата неординарними, інколи навіть загальнонаціонального і світового значення особистостями, що ми, краєзнавці, навіть не встигаємо розповідати про них хоча б до ювілейних дат. Давно минуло 150 років від дня народження Марії Заньковецької, а ми ось тільки тепер „розверзли уста”. Можемо хіба що виправдатись, як той міфічний самогубець, що сказав: „Краще пізніше, ніж ніколи!”- і поклав голову на рейки... після того, як пройшов поїзд. Або ж послатись на відому сентенцію, що велике бачиться з відстані. І дійсно, відстань „понад 150 років” більша від відстані „150 років”. Тож згадаймо її напередодні 151-го дня народження.

Народилася Марія Костянтинівна 3 серпня 1860 року в селі Заньки, давньому ранговому маєтку Ніжинського полку, яке на початку ХVIII cтоліття було передано верті-ївському сотникові, та в 1758-1782 роках саме стало сотенним містечком того ж полку. А тепер у тому селі навіть школа зникає. Лежить село за 18 кілометрів від Ніжина і 10 кілометрах від залізничної станції Вертіївки. Про це історичне село нагадує подорожнім великий білборд, що стоїть збоку траси Київ-Москва поблизу Ніжина і за-прошує відвідати батьківщину великої актриси. Тут вона провела дитячі і юнацькі роки, тут зберігся будинок, в якому народилася. У цьому будинку, правда перебудованому і перенесеному на нове місце, розташований  народний меморіальний музей М.Заньковецької, де експонується понад 400 оригінальних експонатів (рояль, особисті речі, мереживо власної роботи тощо). На фасаді будинку встановлено меморіальну дошку.
Походила Марія Костянтинівна з козацько-старшинського роду, „пожалуваного” Катериною II дворянським званням. Її тітка, Олександра Василівна Маркевич із чоловіком Олександром Івановичем, чиновником чернігівського окружного суду, проживала в губернському центрі і маленька Марійка всі свята перебувала у них. Навчалася вона в приватних пансіонах Ніжина та Чернігова. У Чернігові, в пансіоні С.Осовської, одним з її вчителів був український поет і педагог М.Вербицький (псевдоніми: Чернігівець, Перебийніс, Миколайчик та ін.)

З юних літ пробудились у дівчинки інтерес і любов до сцени. Грала вона в аматорському гуртку, навчаючись в Ніжині, зразу ж пішла на аматорську сцену і в Чернігові. Там керівником гуртка в пансіоні С.Осовської був відомий поет і культурний діяч Л.Глібов. Там Марія і зіграла свою першу роль, роль дівчинки-сирітки в казці „Дочка Кащея”. У Чернігові ж вперше побачила гру професійних акторів у п’єсі „Наталка Полтавка” у виконанні мандрівної трупи акторів. Незабутнє враження справила на неї гра знаменитого в ті часи актора М.Милославського в ролі Кречинського в комедії „Весілля Кречинського”.
У Ніжині діяв з ініціативи місцевого предводителя дворянства І.С.Раковича театр, на сцені якого і розпочалася її творча біографія. Тут вона зіграла роль Наталки в п’єсі І.Котляревського „Наталка Полтавка”, виступала у російських водевілях. У 1875 році Марія Костянтинівна виїжджає з Ніжина. Пов’язано це було з одруженням. За наполяганням батьків вона виходить заміж за блискучого офіцера-артилериста, який до того ж дав обіцянку молодій дружині не перешкоджати її захопленню театром. З чоловіком виїжджає в Свеаборг, Бендери, Санкт-Петербург, де молоде подружжя приймають навіть в царських салонах.
Під час перебування в Бендерах (Молдавія), десь в 1880 році, на заняттях аматорського театрального гуртка в офіцерському зібранні знайомиться з М.Садовським.  Він  запросив її листом від імені М.Л.Кропивницького влитися до першої української драматичної трупи.

Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) після закінчення російсько-турецької війни 1877-1878 рр. продовжував службу в Бендерах. Тут, при офіцерському зібранні, організував аматорський гурток, залишивши службу. Був він щедро обдарованою натурою, стрункої постави, з чудовим зворушливим голосом, музичними і акторськими здібностями, неперевершений артист героїко-романтичного та трагедійного плану. З часом став видатним українським актором, режисером і одним із засновників нашого професійного театру.

Але усе це буде згодом. А тоді між Марією і Миколою спалахують палкі почуття, і вона кидає світське життя, залишає чоловіка і, переслідувана церквою, яка не давала дозволу на розлучення, та проклята рідним батьком,  іде на поневіряння мандрівної актриси. І, звичайно ж, бере з Миколою Садовським цивільний, як би ми тепер сказали, шлюб. Згодом про це рішення вона скаже: „Я кохалася в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям. Я не могла більше боротися зі своїм коханням. І, порвавши зо всіма своїми, поступила на сцену”.

27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді вона дебютує, також в ролі Наталки, у першому українському професійному театрі, театрі корифеїв, очолюваному М. Кропивницьким. Цього року трупа  виступає також в Києві, Чернігові, Харкові. Марко Лукич допомагає молодій актрисі своїми порадами, постійно підтримує її в творчому зростанні. Особливо стрімко зросла її майстерність і авторитет після об’єднання кращих українських артистичних сил у 1883 році в єдиному колективі під керівництвом М.Старицького.  Актором і режисером  у ньому працює М.Кропивницький, а на провідних ролях виступають М.Заньковецька, М.Садовський, П.Саксаганський, Г.Затиркевич-Карпінська та інші видатні українські актори.

У 1886-1887 роках ця трупа провела тріумфальні гастролі в Санкт-Петербурзі  та  Москві. Згадуючи справжнє паломництво столичної публіки, у тому числі членів царської сім’ї, на „Наймичку” І.Карпенка-Карого, Микола Садовський писав: „Щось невимовно дивне трапилось. Це був тріумф українського слова... Марія Заньковецька, цей велетень і талант, розгорнула перед публікою  дивні риси простоти й мистецтва.  Столична публіка, звикла до штучного виконання імператорських артистів, потонула в тій божественній художній простоті гри артистки”.

У 1888 році М.Садовський і М.Заньковецька створюють власну трупу, яку Микола Карпович очолює протягом 10 років. Трупа також намагається розширити репертуар запровадженням до нього західноєвропейських драматичних творів. Під час тріумфальних гастролей цього театру в Одесі на сцену піднявся славетний уже на той час композитор П.І.Чайковський і вручив актрисі величезний букет квітів, на якому стояв напис: „М.К.Заньковецькій – безсмертній від смертного”.