У жовтні  поточного року  Н. Теплова в  „Пораднику” опублікувала  нарис про знамениту землячку з Батурина, Ірину Лобовик. Пам’ятаю і я цю молоду поетесу по її перших пробах пера на сторінках нашої районної газети „Радянське село”, яка в ті ж, далекі вже, роки перетворилася на сучасний „Голос Присеймів’я”. Була вона тоді ще ученицею Батуринської середньої школи і читач, очевидно, погодиться, що далеко не простою була та „проба”, якщо літній учитель і через десятки років не забув її. Народився повноцінний талант, що матеріалізувався в особі відомої сучасної письменниці, поетеси і журналістки.

Дуже різними, але однаково вагомими, актуальними  і талановитими віршами відгукнулися Ірина Лобовик та Ліна Костенко на 70-річчя від дня народження всесвітньо   відомого кіномитця, геніального сина України, Івана Миколайчука. 24-річний молодий талановитий актор у 1965-1966рр. брав участь  ось тут, у Батурині, у створенні фільму „Бур’ян” за однойменною повістю А.Головка, виконуючи в ньому одну з головних ролей. Не будемо  зараз  говорити про той давній фільм, тим більше, що то для Івана теж була ”проба”, іспит, який засвідчив появу в українському кіномистецтві актора світового рівня. Велика українська поетеса сучасності в згаданому вірші підвела підсумок короткого життя великого актора:

Не дочекались - 3 серпня 1987 року славетний буковинець відійшов у вічність.

 

Ми вже якось розповідали про відомого краєзнавця з Буковини, Мірчу Дмитровича Мінтенка, з допомогою якого Батурин, а отже, і ми всі дізнались про ще одну видатну благодійну справу І.С.Мазепи - фінансування ним видання арабською мовою „Євангелія” для православних арабів Близького Сходу. Нещодавно Мірча Дмитрович видав книгу „Чисті джерела натхнення”, і в ній знаходимо невідомі листи І.Миколайчука, які той писав своєму землякові і другові, колезі по навчанню в студії Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. Книгу ту я передав до Батуринського музею. Оскільки на 70-річчя Івана Миколайчука „Порадник” також відгукнувся доволі розлогим матеріалом про життєвий і творчий шлях митця, то додам саме про цю, невідому загалу сторінку його життя.

Іван Миколайович Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория під Чернівцями. Через кілька днів розпочалася війна, та хлопчина пам’ятав про неї хіба що з розповідей рідних та знайомих. Тяжке дитинство, школа. Після неї – курси керівників драматичних колективів при сільських Будинках культури, а потім і навчання в згаданій студії при театрі імені Ольги Кобилянської. На тих курсах Іван і познайомився з юнаком із сусіднього села Великий Кучурів Мірчою та слухачкою курсів Марійкою Карп’юк, яка згодом стала його вірною дружиною. Згодом, після ролі в фільмі І.Палійчука „Тіні забутих предків”, прийшло загальне визнання. Загалом за своє коротке життя Іван зіграв 34 ролі в різних кінофільмах, написав 9 сценаріїв і двічі виступав режисером.

Наприкінці 50-х років він написав, як згадує Мірча Дмитрович, п’єсу „Тисяча снопів вітру”, яку ніде не друкували і про долю якої він нічого не знає. Утім, не дивно, що не все з творчого доробку митця дійшло до людей. Кінокадри, вилучені пильною цензурою з його стрічок, просто спалили. Інші його твори зберігаються, можливо, у його сімейному архіві, приватних архівах друзів і колег та по різних редакціях. Так, у „Буковинському журналі” до 70-річчя від дня народження І.Миколайчука було опубліковано його ж статтю „Актор проблеми і турботи”, надану народною артисткою України, його вдовою Марією Миколайчук.

Листи до Мірчі, як видно із поштових штемпелів,  написані в жовтні 1958 року. Листи, звичайно,  приватні,  але вони наглядно демонструють духовний світ, характер і світо- гляд майбутнього великого митця і тим цікаві нам. В одному з листів Іван звіряється другові: ”...Дуже важко, багато часу я не можу віддавати своїй сторонній праці, тому що в театрі ще більше справ. Адже мистецтво потребує часу на всі дрібнички. Ти пишеш, що не спиш допізна і т.д. Мірчо, ти повір, що мені важко порахувати мої безсонні ночі, в які я, якщо не писав, то багато думав про свою п’єсу. І мені аж не віриться, що мої глибоко емоційні думки зможе іще хтось зрозуміти, покритикувати. Звичайно, щоб тільки справедливо, адже в мене на кожен абзац своєї п’єси є обґрунтування, твердість, але я, можливо, і не помітив, що на всю свою п’єсу в мене немає впевненості. Все може бути, і першим критиком моєї п’єси будеш, звичайно, ти Мірчо...”

Дорогоцінним дарунком від Івана зберігається у Мірчі Дмитровича фотографія, підписана Іваном 1 листопада 1959 року. І.Миколайчук сфотографувався в осінньому парку поряд з погруддям Т.Г.Шевченка. Напис на фото, як і годиться творчій людині, справді поетичний:

І навскоси, під цими поетичними словами, дописав „На пам’ять добру... Добрим людям. Великому товаришеві Мірчі Дмитровичу від Івана.” Та розгонисто підписався.

Важливу справу зробив наш колега з зеленої Буковини, оприлюднивши ці документи   для всіх, хто шанує непогасний талант великого митця, великого патріота своєї Бать-ківщини. Україна пам’ятає і шанує свого вірного сина.