... Робота недільної школи в Харкові, а згодом і подібних шкіл в інших містах імперії, потребувала теоретичних досліджень роботи з дорослими, вироблення методичних посібників, і Христя Данилівна, з властивими їй ентузіазмом і наполегливістю береться й за цю роботу. Вона очолює великий авторський колектив, що укладає тритомний критико-бібліографічний покажчик літератури „Що читати народові?” У посібнику було поміщено анотації вчителів та відгуки читачів на 4183 книжки, у тому числі 1150 статей самої Христі Данилівни. Покажчик цей високо оцінили І.Франко і Л.Толстой, Л.Українка і А.Чехов, В.Короленко і Е.Ожешко, ряд інших прогресивних діячів культури.

Вона ж організувала видання також тритомного колективного  посібника „Книга дорослих”, який протягом 1899-1917 років витримав 40 видань. Нечуваний на той час успіх для професійного видання! Уся її громадсько-освітня і педагогічна діяльність була пов’язана з образом нашого національного пророка. У згаданих посібниках йому відведено чільне місце. Так, в „Книзі дорослих” ми читаємо: ”На Україні ім’я Шевченка стало дорогим ім’ям, його пісні заучували напам’ять, над ним плакали ...він сам знав горе народне, і його вірші, як у дзеркалі, відображали народне життя... він усією душею любив народ, горе народне вважав своїм горем”.

 

Саме з ініціативи Христі Данилівни і за кошти сім’ї Алчевських було в 1899 році встановлено перший в Україні й світі пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в їхній харківській садибі, поблизу недільної школи, роботи відомого скульптора В. Беклемішева. Установивши пам’ятник поету на приватній садибі, Алчевські тим самим обійшли урядову заборону на спорудження пам’ятників Тарасу Шевченку. Очевидно, не випадково, що один із найкращих і найвеличніших пам’ятників великому сину України споруджений також  у  Харкові (архітектор М.Манізер, який  є автором пам’ятників Т.Г.Шевченку в Каневі та Києві).

Христина Алчевська володіла неабияким літературним талантом. Її перу належать численні статті педагогічного і методичного характеру, оповідання в ряді періодичних видань, мемуари „Передумане і пережите”, видані в 1912 році тощо. Була особисто знайома і листувалась з багатьма сучасними письменниками: О.Герценом, І.Франком, Л.Толстим, А.Чеховим, М.Павликом,  Ф.Достоєвським, В.Короленком та іншими. Багато хто з них,  визнаючи її великі творчі здібності, радив  Христі Данилівні зайнятися тільки літературною діяльністю, але вона до кінця життя залишилась вірною першій любові – просвіті рідного народу.

Христина Алчевська була відома не тільки в Україні і всій Російській імперії, а й далеко за її межами. Брала участь у педагогічних виставках  у  Парижі (1890, 1900рр.), Москві та Нижньому Новгороді (1895, 1896рр.), а також Чикаго і Антверпені, де видатна просвітителька була удостоєна вищих педагогічних і літературних нагород, золотих медалей Московського і Петербурзького товариств поширення в народі грамотності. Закономірним підсумком її подвижницької діяльності на ниві народної освіти стало обрання Христини Данилівни віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

У 1912 році громадськість країни широко відзначила 50-річчя її педагогічної діяльності. В одному з привітань видатному педагогові говорилось: „Вам випала завидна доля справді прислужитися Батьківщині, закласти один із наріжних каменів у побудову освіти рідного народу”.

На урочистостях серед гостей були і її колишні учні народної школи: Петро Чорний, Яків Безгинський, Олексій Кравченко. Ця народна школа була заснована подружжям Алчевських у селі Олексіївка (поблизу сучасного Алчевська),  де вони мали дачу. У листі до своєї подруги, Варвари Костроміної, Алчевська пише: «Деньги собрали вскладчину. И на эти пятаки и копейки, по приезду в Харьков, парубки спросили самый дорогой магазин, купили самую дорогую папку, на которой золотыми буквами написали: „Христині Данилівні Алчевській від селян села Олексіївки”. У цьому привітанні були такі слова: „Вельмишановна добродійко, Христино Данилівно! Дякуємо, шануємо і вельми вітаємо Вас за Ваше щире піклування про нас, бідних і темних селян. Дякуючи Вашим заходам і піклуванню, в нашому глухому закутку в хмарні і грізні часи, як 1879 рік, засвітився  ліхтар народної освіти. Ми, учні того ліхтаря, котрий сяє і сяятиме дітям і онукам нашим, щиро вітаємо Вас  із  урочистим ювілеєм вашої просвітянської роботи”.

Про любов до рідного народу свідчить все її життя і такі ось слова. Під час російсько-турецької війни 1877-1878рр., у перемогу якої внесла й свою частку, допомагаючи пораненим солдатам у госпіталях Харкова, народна просвітителька писала: „…Якщо існує теплота сердечна, чесність, поезія, задушевність, щирість, то це саме серед простого народу. Якщо вірити в майбутнє України, то тільки покладаючи всі надії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ.  Якщо чекати месії, який врятує нас, то тільки від нього”.

Померла Христина Данилівна Алчевська 15 серпня 1920 року в Харкові.

Творча спадщина Х.Алчевської була вже безцінним надбанням народу, коли в 20-30-х рр. ХХ-го століття стала здійснюватись програма суцільної ліквідації неписьменності населення країни. Ще й зараз живуть чоловіки і жінки, які закінчили курси лікнепу або викладали в них.

Про інших представників цього славного роду – в подальших публікаціях.