Алчевський Олексій Кирилович

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(Продовження, поч. - у №№ 2, 3, 4)
 
...Варто також згадати, що будь-яке будівництво О.Алчевський розпочинав із думою про людей, які будуть там працювати. Для робітників будувались просторі бараки, для майстрів й  інженерів – двоповерхові, на чотири сім’ї, цегляні будинки. Медична допомога і школи були безкоштовними! Тут ініціатива зі  створення закладів народної освіти для дітей і недільних шкіл для дорослих, звичайно, належала дружині уславленого фінансиста і підприємця Христині Данилівні Алчевській.

За життя Олексія Кириловича удостоїли багатьох відзнак і нагород. Був він почесним громадянином столиці імперії Санкт-Петербурга і фінансовим радником самого імператора Миколи II-го. Не дивлячись на політичні розбіжності в поглядах (згадаймо хоча б відкриття „крамольного” пам’ятника Т.Г.Шевченку в Харкові), імператор „пожалував” Олексія Кириловича дворянським титулом та нагородив, як філантропа і мецената, Золотою медаллю із Станіславською стрічкою.

На рубежі ХIХ і ХХ століть  Росію накриває потужна економічна криза. Закриваються фабрики і заводи, шахти та інші підприємства, зазнають краху великі й малі банківські установи, зростають лави безробітних. У цих тривожних обставинах підприємства О.Алчевського продовжують, хоч і з натугою, виплавляти сталь. Та готову продукцію (рейки, різний сталевий прокат) збувати нікуди і вона заповнює весь простір заводського двору. Але Олексій Алчевський, практично єдиний із підприємців, нікого не звільняє з роботи.
 
Не краще ідуть справи і в харків- ських банках Алчевського. Якось його правнук Ф.Рофе-Бекетов згадував про ті тривожні дні: ”Олексія Кириловича дуже гнітила думка про те, що крах очолюваних ним банків приведе до втрати заощаджень багатьох простих людей, які довірились йому”.

За допомогою направляється в столицю. Можна тільки уявити, як важко було йому, людині далеко не монархічних поглядів, прийняти таке рішення. Микола II „відфутболив”свого фінансового радника до міністра фінансів Сергія Вітте. І хоча  Олексій Кирилович просив небагато - тільки зрівняти його заводи при одержанні державних замовлень з іншими металургійними підприємствами, міністр категорично відмовив.

У стані глибокого розпачу, на третій день після міністрового „ні”, Олексій Алчевський відправляється на столичний поштамт. Там, після кількагодинних роздумів, пише листа одному з найближчих йому керівників Земельного банку з порадами про його подальшу діяльність. Останні рядки послання були звернені до сім’ї, чоловік і батько просив „зрозуміти і простити”. Поставивши крапку в посланні, його автор бере  візника і наказує гнати на Царськосільський вокзал. Там діждався потяга, що наближався до перону , перехрестився і кинувся під його колеса. Так скінчилось життя цієї талановитої людини.

А що на Батьківщині? У Харкові Торгівельний банк закрили, Земельний же банк став власністю московських банкірів Рябушинських, металургійні підприємства взяла під свою високу руку держава. За два роки на прохання місцевих промисловців станція Юріївка  була перейменована в Алчевське, від назви якої стали називати і селище поблизу металургійного заводу. Із нього й постало сучасне місто Алчевськ. Не повезло і йому: довелося носити багато років ім’я Ворошиловськ(1931-1961), а в 1961-1992 – Комунарськ. Донецько-Юріївський металургійний завод також довгі роки (1961-1992) називався Комунарським.

На зорі радянської влади „полум’яні революціонери” намагались  знищити саме ім’я славного подружжя, ошельмувати його. На захист батьків стала інша Христя, їхня дочка, відома українська письменниця Христя Олексіївна Алчевська. Це вона заявила недругам, що „ навіть при всьому бажанні імен її батьків ніяк не викреслити з історії”. І дійсно ці славні імена назавжди засяяли в історії українського народу.

Місто металургів знову, із 1993 року, із гордістю носить ім’я свого засновника. А невдовзі на Алчевському металургійному комбінаті було виготовлено пам’ятник, автором якого став скульптор-аматор В.Стрельников. На чавунній стрічці постаменту викарбувано: «Олексію Кириловичу Алчевському — засновнику міста від вдячних нащадків. 1996р.» Точну копію його алчевці подарували хар-ків`янам (на фото).

Б. Киричок, краєзнавець