Його ім’я по праву знаходимо в числі тих, хто закладав основи нашого національного відродження, практично розпочинав розбудову української незалежної держави. Був він сучасником і соратником таких видатних діячів української революції як М.Грушевський, М.Коцюбинський, Б.Грінченко, Д.Дорошенко, Є.Чикаленко, подружжя Русові, О.Лотоцький, Олена Пчілка, В.Науменко. Це про нього Сергій Єфремов писав: „І не тільки партійного діяча шанували в Шрагові його молодші товариші, але й чисту, не заплямовану, не зважаючи на літа – молоду людину, яка з щиро молодечим запалом бралася до всього, що йшло на користь рідному краю”.

Шанували його товариші й друзі, колеги по службі й інтелектуали, шанували й прості люди, які бачили в ньому порадника, а часто й останню надію в складних обставинах життя. Не випадково навіть селяни звертались до нього з високими словами поваги й шани: „Коханий батьку!” або ж „ Дорогий і рідний батьку українського народу!” Хто ще може похвалитись такою любов’ю? Мова йде про Іллю Людвіговича Шрага, людину, чиє життя було тісно пов’язане з Чернігово-Сіверщиною. Його ж активна громадська й політична діяльність здобула шану й визнання в обох, підросійській і підавстрійській частинах України.

Народився Ілля Людвігович 23 серпня (за старим стилем) 1847 року в містечку Седнів (до XVI століття – Сновськ) Чернігів-ської губернії (тепер селище місь-кого типу Чернігівського району, за 25 км від обласного центру) в родині лікаря, німця за походженням („захожого німця”, як записано в одному з документів) та дівчини з роду дрібнопомісних дворян Колодкевичів. Батько хлопця працював сімейним лікарем у родині відомих українських культурних, військових і політичних діячів, поміщиків Лизогубів. У тій же родині малий Ілля одержав і початкову освіту. І був Людвіг Шраг не просто „захожим німцем”, а талановитою, культурною та освіченою людиною. Саме за ці риси й запросили його господарі на важливу, але делікатну й непросту посаду сімейного лікаря - посаду, яка з часом перетворювала його майже на члена родини.

Навчався Ілля в Чернігівській гімназії, куди його, 13-річного хлопця, прийняли до 2-го класу. Навчався добре, та закінчувати гімназію довелося незвично. Відрахований з гімназії за протест проти дій інспектора, який намагався завести серед гімназистів донощиків і „шпигунів”, змушений був складати екзамени за курс гімназії екстерном.

1865 року переїхав до Санкт-Петербурга, де навчався на медичному, а згодом юридичному факультетах столичного університету. Там прилучився до студентського руху та в 1869 році за участь у студентських заворушеннях був виключений з університету і висланий на батьківщину під нагляд поліції. Іллю Людвіговича також було позбавлено права вступу до будь-якого іншого вищого навчального закладу на території імперії.

22-річний юнак опинився в дуже скрутному становищі. Батько на цей час уже помер і матеріальної підтримки чекати було ні від кого. З великими труднощами в решті- решт удалося влаштуватись на низькооплачувану роботу помічника діловода в Чернігівській губернській земсь-кій управі. Та з часом старанного й обдарованого юнака помітили і його перевели на посаду секретаря редакції „Земского сборника”.
У цей же час він знайомиться з О.Кониським та відомим істориком В.Антоновичем і під їх впливом приєднується до українського національно-визвольного руху. Одночасно прагне завершити вищу осві-ту й добивається дозволу скласти екзамени за курс юридичного факультету екстерном. У цьому йому допомогли нові друзі, у числі яких був і відомий учений-правознавець О.Кістяківський, який після успішного захисту дипломної роботи запропонував І.Шрагу залишитися в університеті на кафедрі для наукової роботи.

Ілля Людвігович подякував професору за увагу й високу довіру та повернувся до Чернігова. У 1875 році він обіймає посаду присяжного повіреного (адвоката) в окружному суді міста й дуже швидко робить собі ім’я знаменитого адвоката, ставши юристом високого рівня. Про його професійний рівень того часу свідчить лист, написаний 1880 року до свого патрона О.Кістяківського, у якому він повідомляє, що „завалений роботою й професійною, і службовою”.

Відомого й авторитетного юриста, яким став І.Шраг, обирають на різні посади в Чернігівській міській думі, губернського та повітового земських зібрань. Із 1897 року він належить до Загальної української безпартійної організації, очолює її чернігівську громаду. Брався він і за ведення політичних справ. М.С.Грушевський неодноразово звертався до нього по фахову допомогу, просив „послужить своєю порадою” у справах, що стосувались діячів українського національного руху.

 

Ще з 1890 років здобув визнання серед національної інтелігенції своєю наполегливою боротьбою за впровадження української мови у початковій школі. У 1893 році на розгляд губернського земського зібрання було подано доповідну записку, у якій було ґрунтовно досліджено проблему з посиланнями на досвід зарубіжних та вітчизняних корифеїв педагогіки. Автор робить висновок: „лише тоді наша школа буде поставлена на шлях живої народної школи, якщо, перш за все, в ній буде дозволено викладання народною мовою... Поряд із тим необхідно видання читанок і підручників місцевою мовою”.

Після тривалої боротьби й тяганини земство, врешті-решт, приймає відповід-ний документ, і направляє його у 1900 році в столицю - однак відповіді з Петербурга так і не дочекались. У лютому 1905 року він був членом делегації, яка звернулась до тодішнього голови ради міністрів С.Вітте з доповідною запискою про скасування обмежень української мови - теж безрезультатно.

Із того ж 1890 року він входить до складу керівництва громадівського руху в Україні. Видатний український історик і громадський діяч Д.Дорошенко (1882-1951) писав з цього приводу: „Значно тіснішому колу була відома його політична українська робота, у якій він брав якнайближчу участь, особливо з моменту першого об’єднання україн-ських „громад” 1897 року. Відтоді він став незмінним головою майже всіх важливих українських національно-полі-тичних з’їздів, що відбувалися, розуміється, нелегально”.

1904 року утворилася Українська демократична партія й І.Шраг з самого початку був серед її лідерів, входячи до її поміркованого крила. Розважливість і витримка взагалі були одною з найважливіших рис його характеру. Особливий розквіт його інтелектуальних та організаційних здібностей припадає на часи революції 1905-1907 років.
Як і всі його товариші по партії, у тому числі М.Грушевський, він дотримувався автономістських поглядів на долю України. Самостійницька ідеологія багатьма з них розглядалася як щось екзотичне, навіть утопічне. Ця ідеологія най-краще пасувала до його характеру - й Ілля Людвігович активно включається в її реалізацію.

У квітні 1905 року в Москві відбувався з’їзд земських діячів й І.Шраг від імені земців українських губерній пропонує резолюцію, у якій звертає увагу своїх російських колег на те, що „вдале і справедливе розв’язання національного питання в величезній мірі зумовить роз-в’язання і багатьох інших суттєвих питань державного життя”, висувається вимога запровадження в країні політичних свобод, скликання Установчих зборів та вироблення такого державного устрою, „за якого національні інтереси українців, як і будь-якої іншої народності, будуть здійснюватись в автономнім сеймі, а загальнодержавні інтереси будуть зосереджені в загальноросійському парламенті”.

У листопаді 1905 року було скликано попередній з’їзд 13 народів Російської імперії. На з’їзді І.Шрага обрали заступником голови комітету з питань підготовки Всеросійського з’їзду автономістів. Газета „Рідний край”, подаючи інформацію про депутата до Державної думи від Чернігівщини, писала: „яко член української демократично-радикальної партії, він виступив у Москві... в обороні автономії України і положив чимало заходів, щоб поширити думку про це”.

У 1906 році Іллю Людвіговича Шрага, людину шановану й популярну, обирають до І-ї Державної думи Росії від Чернігівської губернії. На його адресу приходять численні привітання з усіх кінців України від відомих діячів національного руху, української культури, від колег і друзів, від сільських громад і сходів. Телеграми йшли з Наддніпрянщини, Північної Буковини, Східної Галичини, Холмщини, вони були свідченням того, що українська громадськість високо оцінює успіх І.Шрага й покладає на нього великі сподівання.

У Державній Думі І.Л.Шраг очолював українську парламентську громаду (фракцію), яка там, на державному рівні, домагалася національної автономії України. Він був одним із авторів законопроекту про засади автономії, винесеного на розгляд Думи. Засновує в Думі клуб українських депутатів, до якого входять не тільки етнічні українці: до нього пристали також О.Свєчин, Ф.Штейнгель. Одночасно він співпрацює з виданням української фракції Думи „Украинский вестник”, ряді зарубіжних видань („Записках НТШ”, „ЛНВ”, „Раді”.)

Фракція приступила до роботи 1 травня 1906 року. Головною метою її діяльності стала підготовка згаданого законопроекту. Саме на сторінках „Украинского вестника” пропагують цю ідею, знайомлять широку громадськість з поглядами на проблему й проектами членів фракції. Ці ж проблеми обговорюються й на сторінках журналу „Нова громада”. Найбільше піклувалося про цю проблему керівництво Української демократично-радикальної партії, особисто М.Грушевський.

Як відомо, діяльність думського угрупування українських патріотів у ті часи не дала бажаних результатів, але її вплив на піднесення національно-визвольного руху був надзвичайно великий. Можна сказати, що до 1917 року це була найвища його точка. Тільки ця діяльність І.Шрага в Державній Думі забезпечила йому почесне місце у нашій вітчизняній історії.

Після розпуску І Державної Думи для І.Шрага настали важкі часи. За підписання „Виборзької відозви” його заарештовують і засуджують до трьох місяців тюремного ув’язнення та позбавляють основного джерела існування - адвокатської практики. Ілля Людвігович повертається до Чернігова. Тут він стає одним із засновників чернігівської „Просвіти”, яка розпочала свою діяльність під головуванням М.Коцюбинського, друкується в місцевому „Земском сборнике” та київському „Юридическом вестнике”. Його обирають мировим суддею, головою Чернігівського суду.

Як політичний діяч, І.Шраг належав до Української радикально-демократичної партії. У 1908 році, разом з Є Чикаленком брав активну участь у створенні Товариства українських поступовців (ТУП), став заступником голови цієї організації. У квітні 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі обраний членом Української Центральної Ради, в якій входив до складу комісії з розробки проекту статуту автономії України. З червня 1917 року – член Української партії соціалістів-федералістів.

Високий авторитет І.Шраг зберігав і за часів Української держави, гетьманату П.Скоропадського. Літньому вже діячеві запропонували посаду сенатора, розуміючи, що його постать, постать одного з найстаріших представників національно-визвольного руху, задовольнить і противників гетьмана з Українського національного союзу. Улітку йому пропонують посаду прем’єр-міністра гетьманського уряду, однак через стан здоров’я він не зміг її обійняти. Йшов йому тоді 71-й рік.

Та події розвивалися з неймовірною швидкістю. У листопаді 1918 року впав, під ударами всенародного повстання, організованого Українським національним союзом, Гетьманат. Незабаром на зміну владі УЦНР у Чернігові приходять більшовики. І.Шраг потрапляє під домашній арешт. Утім підірване здоров’я дає про себе знати й 11 квітня 1919 року він помирає.

Похорони засвідчили, що у вічність відійшла людина шанована і всім відома. Було сказано багато добрих слів про покійного, численні вінки лягли на свіжу могилу. Органи місцевої радянської влади не перешкоджали організації гідного похорону. Однак в усі роки радянської влади його ім’я було вилучене з духовного життя країни. В жодному з довідників, навіть академічних, не можна було його знайти.

Ім’я Іллі Людвіговича Шрага нарешті повернулося в лоно нашої історії, до славної когорти тих, хто закладав основи українського відродження, розпочинали побудову нашої держави. Його діяльності присвячені численні публікації в пресі, нові дослідження про його життя й політичну діяльність. Із 2007 року в Чернігові проводяться щороку науково-практичні конференції, Шрагівські читання, що вже стали помітним явищем нашого культурного життя.