Єлизавета Іванівна Милорадович

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Великі українці

Опубліковано: П'ятниця, 15 березня 2013, 13:53

Марно шукати це ім’я в будь- якому радянському довіднику. Навіть могилу її знищили, а надгробна плита опинилася в фундаменті колгоспного сараю в одному із сіл під Полтавою. Тільки недавно ту плиту, з ім’ям Єлизавети Іванівни Милорадович, повернули на належне їй місце в монастирі Воздвиження Чесного Хреста в Полтаві, де упокоївся її прах поряд із прахом її чоловіка Левка Григоровича.

Доля поховання доньки Єлизавети, наче якась містика, перекликається з долею поховання її батька, Івана Михайловича Скоропадського в Тростянці. Там теж „полум’яні” революціонери сплюндрували могилу. Вони не змогли розбити кам’яний надгробок, тому вкинули його в ставок поблизу. У наші дні надгробок той мармуровий знову стоїть над могилою покійного, хоча сліди жахливого варварства помітні з першого погляду. Воскресли, наче Фенікс, пам’ятні знаки на могилах двох видатних діячів українського народу, батька й доньки Скоропадських.

Навіть у наші дні екскурсоводи в Тростянці - не часто згадують про славну доньку Івана Михайловича- Єлизавету. Забули, очевидно, що цю неординарну жінку сучасники за її характер і мужні вчинки, а, може, й за походження, називали „Гетьманшею”. Відомий професор О.Оглоблин із цього приводу писав: ”Нащадок гетьмана Апостола й інших заслужених в історії України козацько-старшинських родів, активний член Полтавської громади, велика українська патріотка, гарний знавець і щедрий меценат української культури Є.І.Скоропадська-Милорадович користується глибокою повагою сучасників, які називали її „Гетьманшею”. Вона була свідомою українкою не тільки „до глибини кишені”, але й до глибини своєї душі й серця”.

Нещодавно видатній діячці українського національно-визвольного руху минуло б 180 років. Народилася вона 12 січня 1832 року в Качанівці. Її матір’ю була Єлизавета Петрівна Тарновська, а батьком - Іван Михайлович Скоропадський. Батьки походили, як бачимо, із видатних українських козацько-старшинських родів. Її родичами були гетьмани Лівобережної України - Іван Скоропадський та Данило Апостол. Належала дівчина до вищої знаті України та Російської імперії. А матеріальні статки після одруження з Л.Милорадовичем становили понад 50 тисяч десятин землі. Здавалося, що ніщо не віщує перетворення багатої й родовитої панянки в активного борця за свободу, незалежність своєї батьківщини. Та не все так просто в цьому житті...

Як донька багатих батьків, вона отримала блискучу освіту, знала іноземні мови, багато подорожувала. Була, як на той час, емансипованою, без будь-яких комплексів жінкою, уміла одягатися за останньою французькою модою, любила відвідувати бали і, як дехто говорив, навіть брала в губи сигарету... Її дитинство промайнуло в батьківському маєтку в Тростянці.

Тростянець 30-х років ХIХ століття переживав період становлення й розквіту. Хазяїн маєтку, Іван Михайлович Скоропадський, мав великі статки, володів десятком тисяч десятин землі і всю душу, немалі особисті знання і талант та значні кошти вкладав в облаштування своєї резиденції. У 1834 році, незадовго після народження доньки, закладає парк, згодом збудував палац, церкву, господарські приміщення. У парку постали справжні рукотворні гори, його прикрасили чотири ставки.

Виконував Іван Михайлович і важливі громадські обов’язки, які вимагали багато часу, уміння поводитися з людьми, приймати мудрі й виважені рішення, адже І.М.Скоропадський був предводителем дворянства Прилуцького повіту і Чернігівським губернським маршалком. Він велику увагу приділяв також культурі, народній освіті, і, що не менш важливо, ратував за звільнення селян від кріпосної залежності. Сюди, у Тростянець, для розв’язання нагальних справ, приїжджали близькі й далекі сусіди, поміщики з усієї губернії. Частими гостями були й такі знаменитості як Григорій Галаган, близький родич Василь Тарновський та інші. Неодноразово відвідував ці краї й Т.Г.Шевченко.

Свою резиденцію Іван Михайлович розбудовував не тільки як сучасний парк, а й як пам’ятник про минулі часи, коли його предки уславили Україну і свій рід. У глибині парку збудував дубовий будинок, до якого вела алея, по боках якої стояли козацькі гармати. У самому будинку була велика колекція українських старожитностей та справжня художня галерея з портретами українських гетьманів, у якій донька хазяїна любила проводити довгі години, над чимось задумуючись, щось прагнучи зрозуміти. Ось у цій атмосфері й зростала маленька Ліза, яка з часом стала поважною, освіченою й вихованою. панянкою Єлизаветою Іванівною.

І ось несподіванка для всіх: сімнадцятирічна дівчина заручається з Левком Григоровичем Милорадовичем, старшим від неї на чверть століття. Важко тепер сказати, що спонукало молоду, освічену й багату дівчину на цей крок. Але факт залишається фактом, щось - таки було у „діда”, як вона згодом інколи називала свого чоловіка, що їй подобалося і за що вона його поважала й любила. Утім, і дивного в цьому нічого немає, адже Левко Григорович був у свій час блискучим офіцером, героєм війни з Наполеоном.

Його другом дитинства був великий Гоголь, а батьком - відомий український історик Григорій Милорадович. Григорій Олександрович був автором праць з історії та географії України. Його перу належать такі твори: „Матеріали до історії Південної Русі”(1856), „Іноземні твори про Малоросію”(1859) та інші. Праці історика не втратили свого значення і сьогодні. У свій час він працював також головою Чернігівської губернської архівної комісії.
Подружжя стало однією з найбагатших сімей в Україні, йому належало 50 тисяч десятин землі в Чернігівській і Полтавській губерніях. Своє літнє гніздечко подружжя звило в Нових Санжарах поблизу губернського центру, а на зиму перебиралося в саму Полтаву, утримуючи там „відкритий дім”. Цей дім, після того як хазяйка вступає до культурно-освітнього товариства „Українська громада”, перетворюється на справжній центр мистецтв. „Громадою”, до речі, керував колишній член Кирило-Мефодіївського братства Дмитро Пильчиков.

У 1992 році в Києві побачив світ солідний енциклопедичний довідник „Полтавщина”. Є в тому довіднику й цікава стаття про Нові Санжари. Утім, марно шукати в ній хоч згадку про Єлизавету Іванівну, про її громадську діяльність. Хоча саме вона в губернській Полтаві заснувала й фінансувала три школи: одну жіночу, іншу змішану й щоденну чоловічу в передмісті Полтави - Павленках, однак і в цьому випадку автори примудрилися не помітити меценатки. І це вже в часи незалежності!

Наукове Товариство ім. Т.Г.Шевченка за період з 1873 по 1939 рік здійснило 1172 томи різних видань. Найважливіші досягнення були здобуті в галузі суспільних дисциплін, так у галузі історії: це були праці М.Грушевського, І.Крип’якевича, І.Джиджори, С.Томашівського, М.Кордуби та інших. У галузі філології та літературознавства знаковими стали праці М.Возняка, О.Огоновського, К.Студинського, І.Франка; етнографії фольклористики та мистецтвознавства публікації Ф.Колесси, В.Гнатюка, М.Зубрицького, В.Шухевича; антропології – Ф.Вовка, І.Раковського; бібліографії – В.Дорошенка, І, Левицького та інших.

У галузі точних і природничих наук слід відмітити такі досягнення членів НТШ як відкриття І.Пулюєм катодного проміння, названого згодом рентгенівським, синтез І.Горбачевським сечової кислоти, праці М.Зубрицького в галузі теорії математики, вагомий внесок у дослідження географії України С.Рудницького та В.Кубійовича та ін. Важливе місце в роботі Товариства зайняла активізація і встановлення його зв’язків з Всеукраїнською Академією Наук у Києві. Членами ВУАН були обрані ведучі вчені НТШ С.Смаль-Стоцький, В.Гнатюк, К.Студинський, І.Горбачевський, С.Дністрянський, М.Возняк, Ф.Колесса, В.Щурат, а до НТШ було обрано академіків В.Вернадського, Д.Багалія, А.Кримського, Д.Яворницького та інших. Утім кінець цій співпраці поклали репресії в СРСР, які розпочалися з кінця 20-х років ХХ століття.

За час існування Товариства в ньому налічувалось 333 дійсні члени, у тому числі близько третини закордонних. До складу закордонних членів НТШ входили такі відомі вчені світового рівня як М.Планк, А.Айнштайн, Д.Гільберт, Ф.Кляйн та інші. У бібліотеці Товариства налічувалось понад 200 тисяч томів книжок, у тому числі одне із найкращих зібрань україніки.

Після приєднання Західної України до УРСР 14 січня 1940 року НТШ було „добровільно” самоліквідоване, а його майно та установи передано до складу Академії Наук УРСР. Під час німецької окупації відновити діяльність Товариства не дозволили, хоча засідання комісій та секцій і відбувалися таємно, у яких брали участь і учені із Східної України, які опинилися на заході країни, О.Оглоблин, Л.Окіншевич, Н.Полянська-Василенко.

Ті члени Товариства, які внаслідок війни опинилися в західних окупаційних зонах Німеччини, у березні 1947 року відновили його діяльність. Осередки Товариства існували на момент розпаду СРСР в США, Франції, Канаді та Австралії. Було продовжено видання „Записок НТШ”, видано багатотомну „Енциклопедію українознавства” та інші праці. Видання цієї енциклопедії, до речі, спонукало й уряд УРСР видати „Українську радянську енциклопедію”
У кінці перебудови, у жовтні 1989 року на зборах ініціативної групи учених у Львові було прийнято рішення про відновлення НТШ. Головою відновленого НТШ став О.Романів, а вченим секретарем та редактором „Записок НТШ” обрано О.Купчинського.
Якби Єлизавета Іванівна заснувала тільки Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, то й тоді її ім’я по праву стояло б у когорті славних дочок українського народу поряд із іменами Анни Ярославни, Марусі Чурай, Лесі Українки, Софії Русової та інших. Що й дає нам право ще раз, услід за О.Кониським повторити: „Дякуємо, мамо, спасибі на віки! Земля тобі пухом!”

Б.Киричок, смт.Дмитрівка