Так назвав автор нижче цитованої статті Остапа Вишню. Цього листопада Україна відзначила його 120-річчя, тихо, непомітно відзначила. А між тим, це ім’я було в нашій країні найбільш знаним після Т.Шевченка.
У Бахмачі, як і повсюди по Україні, є вулиця його імені. А що ми знаємо про нього?
Про відомі та невідомі факти життя найвідомішого українського гумориста з різних джерел.

... Гумор, сміх можна вважати за синонім свободи — принаймні внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи за всіх ситуацій, свободи від “нечистої сили” і своєї, і чужої. Тому в його душі міг завше жити сміх — не “шибеничний гумор” і не жовчна злість — це йому було чуже, а соняшний гострий добрий гумор. З цього погляду характерний його дебют як гумориста. В 1919 році він як патріот УНР (але жодної з її партій!) завідував Медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР. Вся республіка, затиснена з усіх чотирьох сторін світу ворогами, тулилась в Кам’янці і кількох прилежних районах. Фельдшер Павло Губенко, ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, завалених тифозними хворими. Помагав їм ліками і смішними анекдотами, які сам складав і знаменито розповідав. В той час з’явився у газеті “Народня воля” його перший фейлетон за підписом Павло Грунський. Був він про українські міністерства: шляхів — без шляхів, фінансів — без фінансів, військове — без війська... Зате не бракувало міністрам часу для сварок. (Ну наче у наш час писане!- ред.)

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він так само, як тифозних вояків у поїздах УНР, рятував своїх товаришів матеріяльно і гумором у підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВД у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 1934 — 43 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВД, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості. На такі вчинки мало хто зважувався в той час загального страху, бо Москва нікому на Україні не прощала лицарської прикмети. Самогубство Хвильового Вишня пережив як жахливу катастрофу — три дні і ночі бився Вишня у своїй кімнаті, з вікон якої перехожі на вулиці чули крики і голосіння. Думали — він збожеволів.

Ці риси лицарської самовідданої вдачі дещо промовляють і за природу гумору Вишні. Нема що — Вишня умів бути нещадним і вмів убити сміхом. Сам цитував Гоголя: “Насмішки боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі”. Але головним джерелом його гумору була любов до життя, насамперед — свідома любов до людини. 

 “Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!”

 Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою неписьменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою. До Вишні щодня приходили сотні листів з подяками, з проханнями допомогти проти різних кривд, різних бюрократів і органів влади. Мов до президента, пробива-лись до нього із най-дальших закутків країни на аудієнцію. Він нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і осо-бистими клопо-таннями. Голова ВУЦВК Григорій Петровський півжартома запитував гумориста: “Хто, власне, є всеукраїнським старос-тою — Петровський чи Остап Вишня?”...   

 

  
Юрій ЛАВРІНЕНКО, „Українське слово”

Із щоденника Вишні:  “Оті дурні,  що кричать “Націоналісти!”, не розуміють, що я зумів об’єднати любов до мого народу з любов’ю до всіх народів світу!” І далі: “Ой, як буде комусь соромно за мої страждання! Ой, як буде!”

Біографічна довідка

Остап Вишня (1889-1956)

Справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко. Народився на хуторі Чечва на Полтавщині в багатодітній(17 дітей!)селянській родині. Навчався в Київській військово-фельдшерській школі. Працював у лікарні фельдшером.

У 1917 р. екстерном склав іспити в приватній гімназії і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але не закінчив його. Під час визвольних змагань перебував у війську Центральної Ради, а потім Директорії, був заарештований ЧК. Після громадянської війни працює в газеті, починає публікувати власні твори. Входив до літературних угруповань «Плуг» і «Гарт». З 1927 р. став головним редактором журналу «Перець». У 1933 р. був репресований (за звинуваченням у замаху на Постишева), ув’язнений на 10 років у радянських таборах. Дружина – актриса Варвара Маслюченко через дружину М.Горького добилася права відбувати термін разом з ним. Оселилася в маленькому містечку біля табору, але бачитися з ним майже не могла, тільки листувалася. У 1943 році письменника звільнено і він повертається до літературної діяльності. Працював у оргкомітеті Спілки радянських письменників, у редколегії гумористичного журналу «Перець».   Упродовж життя написав близько двох з половиною тисяч творів. Започаткував у літературі новий жанр — усмішку. Провідна тема всієї творчості письменника: розвінчання недоліків людини і суспільства.

У1956 році Остап Вишня помер від серцевого нападу.

У 1991 році на кіностудії О.Довженка було знято фільм „Із житія Остапа Вишні”, про табірний період життя,  де роль письменника виконав Б. Ступка.

Вулиця Остапа Вишні в Бахмачі