Розповідає Іван Опанасович Ковтун, ветеран війни:
 „У своїх незчисленних життєвих зустрічах я мав щастя познайомитись з його ад’ютантом. Так от він розповідав про історію отримання Кожедубом третьої зірки Героя.  Почав воювати наш легендарний льотчик на Курській дузі, збив 61 літак ворога. Був двічі Героєм Радянського Союзу. От для порівняння, знаменитий Покришкін з початку війни збив 48 літаків і удостоєний був такого звання тричі! Чому? Тому що Кожедуб - „хохол”! Навіть чисто арифметично: 48 проти 61! А скільки, до того ж, спалив пального Покришкін і скільки – Кожедуб? І лише в травні 1945 року, коли Кожедуб збив свій 62-ий літак, німецький реактивний винищувач, своїм гвинтовим літаком(!), йому дали нарешті третю Зірку.

Так говорив його ад’ютант, а я й сам можу навести безліч таких прикладів нерівного відношення до „хохлів” ( а інакше й не звали) у радянській армії, бо ж служив і те бачив”. (До речі, чула подібне й від інших військовослужбовців).

 

 Це невідомий факт з життя відомого героя, а скільки їх ще? 
Іван Микитович Кожедуб родом з сусідньої Сумщини, де народився 1920 року. Легендарний герой війни 1941-45 років: за всі ці роки гвардії майор Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, в 120 повітряних боях збив 62 літаки противника (сюди не входять 2 американських P-51, збиті ним весною 1945 року, які першими напали на нього, напевне прийнявши за гітлерівця). Свій останній бій провів в небі Берліна. За всю війну жодного разу не був збитий. Він справедливо вважається кращим асом авіації союзників. Після війни жив у Москві, де і помер у 1991 році, похований на Новодівичому кладовищі.

 Дуже цікаву статтю К.Бобрищева -спогади про героя, опублікувала свого часу газета „Вечірня Полтава”. І саме про його смерть є в ній вражаючий і разом з тим такий життєвий, реальний спогад Савелія Ємця, бойового побратима Кожедуба.
Жінки, прочитайте і задумайтесь!

  „ ... Хочу переповісти ще один епізод (на жаль, останній) із життя Кожедуба. Почув я його від Савелія Микитовича Ємця:

- Кожедуба багато хто вважав дуже суворим і жорстким. Дехто навіть казав, що дружина перед ним ходить на пальчиках. І що боїться слова накриво сказати. Він, мовляв, схожий на тирана. Насправді ж усе було навпаки. Іван Микитович був не просто добрим, а уособленням доброти. Тихий, спокійний і люблячий. Він ніколи ні з ким не сварився. А ось дружина його, Вероніка, була сварливою. Та все одно Кожедуб любив її усе життя. І вона його кохала. Але разом з тим саме ця жінка завдавала йому багато болю. За місяць до смерті вона влаштувала Кожедубу таку прочуханку, що той потрапив до реанімації із сердечним нападом. А коли через десять днів він вийшов із госпіталю, замість співчутливого ставлення до себе, одержав ще більший рознос. У той день подружжя поїхало на дачу. Разом з маршалом був його ад’ютант. Але навіть при сторонньому дружина продовжувала корити Івана Микитовича. Щоб заспокоїтися від незаслуженої образи, маршал вирішив закритися в гаражі й зайнятися ремонтом своєї «Волги».Домкратом підняв передок машини, заліз під неї і почав підтягувати болти підвіски. Перебуваючи у збудженому стані, він, очевидно, спересердя перестарався і дуже сильно натиснув на гаєчний ключ. Півторатонна машина зіскочила з домкрата і впала на Кожедуба, роздавивши йому груди. Ад’ютант зайшов до гаража тоді, коли було вже пізно…

Похорони маршала Радянського Союзу пройшли на Новодівичому цвинтарі. Виступаючі говорили про подвиги померлого в роки війни, але ніхто й словом не обмовився, від чого саме той помер. Хоча в той час це було не дивно. У 1991 році говорити про таке було заборонено. Тодішня ідеологія не допускала, щоб прославлений герой міг померти такою негеройською смертю».