Про німців, доброго „дядю” і байдужість

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Уже залишили б Зеленівку, та власнику легковика забажалося кави. Цього напою уникаю, то залишився „стерегти” Lanos. Вийшов на свіже повітря. Повз проходив котрийсь з місцевих, уповільнив крок, підійшов.


- Ви маєте відношення до газети, Вас упізнав, - потупцяв, вагаючись, і продовжив скоромовкою, поспішаючи виговоритися. – У нас колись господарювали німці. Упевнений, по всій Україні не було такого села. Мали цегляний завод і ливарний цех, звели власну електростанцію. Струм подавали до хат і на освітлення вулиць. Тротуари вимостили цеглою, проїжджу частину – бруківкою. Зважте, усе це до війни. Усе те зеленівці згодом повидовбували для власних потреб. Тільки з півверсти залишилося польового шосе, котре і сьогодні служить вірою і правдою, нагадуючи про той хазяїновитий народ. Та ще можна угледіти насипані пагорбчики, на яких колоністи із Прусії зводили своє житло на низинних наших землях...


Пригадуєте, „ ...ждати і здоганяти”, але цього разу чекав із сподіванням, що водій затримається якомога довше. Спілкуватися з незнаймцем було приємно. Шкодую, не мав диктофона, говірка співрозмовника мала своєрідний колорит, її важко запам’ятати, то передаю здебільше лише суть почутого.


- У 41-му німців вивезли, відірвавши від землі, до якої вони вже приросли. А тих небагатьох, кому вдалося уникнути департації, здебільшого перебили фашисти, часто позбавляючи життя навіть дітей...


Переселенці на сьогодні стали б вже більше українцями, ніж були німцями. Частішали змішані шлюби. Прусаки одружувалися на дівчатах-українках, а сільські парубки брали у дружини місцевих „фройлен”. Навіть у суто німецьких сім’ях дітям нерідко давали православні імена...


Німців не стало, і покотилася Зеленівка, колишній Грос Вердер, у прірву...


Навіщо все це розповідаю? Ось будете виїжджати з села, побачите, у яке страхіття перетворилася центральна вулиця – баюра на баюрі. Мої земляки сподіваються, що дорогу їм зробить добрий дядя. І такий „дядя” знайшовся.


Депутат райради Володимир Примак чимало допомагав і клубу, і школі, і ФАПУ, і селу вцілому. Нещодавно Володимир Олександрович запропонував власникам тракторів, а таких у Зеленівці аж 20, скластися по одній тисячі гривнів. Він же пообіцяв додати удвічі більше зібраного, щоб витратити кошти на ремонт дороги. Спільної мови не вийшло, хочуть „трактористи”, аби депутат і далі допомагав самотужки. Примак і гравієм ті ями засипав, і бетонувати пробував. Сподобалося моїм землякам, що весь час він сам і сам, але нескінченно так не буває...


У нас нині залишилося півтори сотні мешканців, школу закрили, це вважайте, повісили замок на самому селі. А ще жахливий стан доріг. Добивають...


А знаєте, Вища Справедливість існує. Невдовзі один з тих, хто пожалів тисячу, на тих ковдобинах розбив підвіску власного легковика. Упевнений, ремонт обійдеться жадюзі значно дорожче тієї тисячі. І не дуже шкода...


Може, ще про щось цікаве дізнався б від зеленівця, та водій авто вже квапився до керма. Співрозмовник назватися не побажав.


- Знаєте, нам тут жити. Одні дотримуються моєї думки, хтось – іншої. Можемо між собою гаряче подискутувати, особливо після чарчини, але для газети... Скажуть, буцім-то, виніс сміття з хати. Своїх земляків добре знаю, то будуть кепкувати...


Борис Сєдач