Є в мене сумнів або думки після сходу в столиці гетьманській

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Ноги вже не носять, та подалась на сход послухати, про що там говоритимуть, адже ми, батуринці, тепер городяни. Найбільше хвилює, як будемо жити далі. Та відповіді на це питання на тому сході не почула. Здебільшого балакали про необлаштовані вулиці, про сміття, якого все більше у нашому селищі, тобто, місті. Ще зробили проблему із склотари, наче нам ні про що поговорити. Залишились ці пляшки після будівельників. Здамо їх раз і крапка. А нам подавай приймальний пункт! А не подумали мої земляченьки, як буде Батурин-місто жити без Ющенка. Де ми візьмемо грошей добудувати незавершене? А вже сьогодні маємо борги, сказати тільки - майже мільйон. Та й не це , думаю, - головна наша проблема завтрашнього дня. Промовці побіжно зачіпали це питання, але ребром, як то кажуть, його ніхто не поставив. А проблему нам цю не оминути. Адже все те набудоване треба охороняти і берегти. З охороною теж непереливки. Кілька наших міліціонерів ради тому не дадуть. Згадайте, як позникали новенькі люки із десятків оглядових колодязів, як позривали дроти. Та найбільше клопоту буде із доглядом за зведеним. Будувалось у нас, як завжди, поспіхом. Це вже зараз дається взнаки. От і оті бордюри, про які говорив наш голова Іващенко, які ми й самі бачимо. Частина з них вже осипалась, решта посиплеться пізніше. Таке буде і з асфальтівкою, і з Палацом, з усім.

Як ото під час сходу гепнулося, ледь не на голови – зі стелі, щось від освітлювача відвалилось. Ми в залі спочатку зойкнули, а потім засміялись, зраділи, що все обійшлося. А освітлення ж це у Будинку культури встановлено трохи більше року тому. Скільки грошей туди вгатили! А я уявила , будь в залі Президент, чи хтось із поважних осіб, а, мо’, й закордонний гість - як би це все виглядало?
 
Тішимося, буцімто зведуть у нас військовий ліцей. Згадаєте моє слово, не буде цього. Не лише тому, що ніде взяти силу-силенну грошей, а нікого і нікому буде тут навчати. Ну хто захоче їхати у нашу тьмутаракань, коли подібних закладів повно у справжніх містах ? Може, який дивак і забився б у наш край, так весняні кровожерливі комарі остаточно переконають такого тікати до мами.

Багато про що захотілось запитати на сході, та пообіцяла онуці, що мовчатиму, як риба. На її думку, погляди мої не дуже патріотичні. Але ж багато хто у нас про це говорить. І так мислить. От і я все своєї: скоро будемо без Ющенка, без потужної опіки, без грошей. Як тоді будемо жити ?

Р.S. Повиправляла помилки онука, вона наполягає підписатись псевдонімом. Які ми боязкі! Поставлю своє прізвище, хай і дівоче.

К.Бокань

Від редакції. Прочитала це і пригадалося своє – так і засіло в голові. В один із візитів нашого Президента в Батурин. Оглядини об’єктів будівництва, коротка прес-конференція, бесіда з козаками – відліт, вертоліт взяв курс на Київ. Ми зі знайомим батуринцем йдемо вулицею до траси і я зупиняюсь, щоб зафотографувати стареньку обшарпану хату – у відбудованій гетьманській столиці класична шевченківська халупа! Чи про те ти мріяв, Тарасе? „... І мене в сім’ї великій, сім’ї вольній, новій...” Тебе поминають, Пророче,от тільки халупи залишились. Поряд з палацами.

Думаєте, покинута? Ні, стоїть бабця біля хвіртки. Підходимо, починаємо розмову, а вона й сама начебто рада поговорити, мабуть, наболіло. „Ну що, полетів цар?” Я перепитала – думала, вчулося. „А то хто ж? І онде царі, тільки меньшенькі, їдуть!” По дорозі від Палацу Розумовського (роз’їжджалися після зустрічі) їхала чорна масивна іномарка, за кермом – козак високого чину. Позад машини й батуринський, без чинів, їхав – на велосипеді, однак  веселенький.

Довго ми ще з бабусею говорили, гірко на душі від тих розмов. Скільки їх чуло моє журналістське вухо! Я поважаю Президента, захоплена і підтримую абсолютно його відбудовчі історичні програми – хоча працюю не в державній газеті, і мене до тієї підтримки не зобов’язує статус державного службовця, просто це правда. Але...

„Страшно далекі вони від народу!”- сказано вірно. І мабуть – навіки.

Н.Теплова