У цьому році виповнюється 360 років від дня народження Св. Димитрія Ростовського, автора відомого релігійно-філософського і літературного твору «Житія святих» або «Четьї – Міней», що до цього часу представляють найповніше агіографічне зібрання православної Церкви. «Житія святих» складається з чотирьох великих томів.

У грудні 1651 року в містечку Макарів на Київщині, у сім’ї козака Сави Григоровича Туптала і його дружини Марії Михайлівни народився син Данило – майбутній святитель Ростовський. Юні роки Данила пройшли в Кієвобрацькому училищному монастирі та Києво – Могилянському колегіумі. Глибока релігійність примусила сімнадцятирічного Данила за згодою батьків поселитися у старовинному Кирилівському монастирі, що знаходився у трьох верстах від Києва. Тут 9 червня (ст. ст.) 1668 року Данило прийняв чернечий постриг (схиму) з ім’ям Димитрія від ігумена монастиря Мелетія Дзика, а наступного року, 25 березня (ст. ст.) Димитрій отримує чин ієродиякона в місті Каневі.

У Густинському монастирі, що біля Прилук, за кошти гетьмана України Івана Самойловича була побудована цегляна церква св. Трійці. У 1675 році її було освячено. Того року, на другий день храмового монастирського свята, 23 травня (ст. ст.), у день св. Духа Димитрій був висвячений Лазарем Барановичем в ієромонахи. Дослідник історії православної церкви І. А. Шляпкін стверджує, що в той час в монастирі був присутній і гетьман І. Самойлович.

 

Коли виникла потреба в гетьманському проповіднику, Самойлович згадав і за Димитрія. У грудні 1677 року той одержав запрошення від гетьмана Івана Самойловича до Батурина. Гетьман пропонував бути при ньому проповідником і на пропозицію Димитрій погоджується. Саме з цього часу життєвий шлях відомого святителя Димитрія Ростовського тісно пов’язаний з Батурином.  Уперше до Батурина він прибув 6 лютого (ст. ст.) 1679 року  і був радо прийнятий гетьманом України. Поселився Дмитрій в Батуринському Миколо – Крупицькому монастирі, ігуменом якого на той час був Феодосій Гугуревич. За побажанням Івана Самойловича на його місце призначають Димитрія. Час першого ігуменства в Батурині тривав з 6 березня 1682 року по 26 жовтня (ст. ст.)  1683 року. У цей період, наприкінці вересня 1683 року, помер Генеральний суддя Лівобережної України Іван Домонтович, на кошти якого було побудовано в монастирі кам’яний храм в ім’я Миколи Чудотворця, де був він і похований. Димитрій написав епітафію на честь Івана Домонтовича. 

У червні місяці 1684 року Архімандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський доручає Димитрію написати  «Житія святих». Свою працю він розпочав писати в Лаврі та закінчив перший том у Миколо – Крупицькому монастирі. Надрукований він у 1689 році.

Ігумен Димитрій усамітнюється на скиту біля церкви Св. Миколи  у келії на три палати, яку було освячено 18 жовтня (ст. ст.) 1691 року, там і продовжує написання своєї праці. У келії Дмитро Туптало прожив до 1 травня 1693 року, а потім поїхав у Київ до типографії друкувати книгу «Житія святих». Другий том вийшов у 1695 році, третя частина – у 1700 році, а четвертий – побачив світ у 1705 році.

У 1701 році цар Петро І призначає Димитрія митрополитом Тобольським і Сибірським, а у 1702 році – митрополитом Ростовським. Святитель Димитрій помер у Ростові 28 жовтня (ст. ст.) 1709 року і був похований в Іаковлевському монастирі, у південно-західній частині Зачатівської церкви.

Нетління святих мощів Дмитрієвих відкрилось 18 вересня (ст. ст.) 1752 року під час ремонту підлоги над могилою. Святіший Синод своїм маніфестом від 22 квітня (ст. ст.) 1757 року зарахував його до лику Святих.

10 листопада Православна церква вшановує пам’ять святителя  Димитрія Ростовського.