Наводячи лад у старому комоді, з ностальгічним почуттям взяла до рук підшивку „Огонька” кінця 80 – початку 90-х – московський журнал під редагуванням українця Коротича став у роки перебудови дійсно першим вогником у задусі мовчання і єдино затвердженої „Правди” на всіх.

Чого там тільки не зустрінеш! Ось репортаж з ГКЧПівської Москви – справжнє фронтове зведення! Ось – про перших фермерів, а проблеми – що й нині, наче сьогодні писалося, піднімали-піднімали село, а воно остаточно лягло.  А ось серед журналів бачу й нашу „Україну” - наче рідна сестричка вільнодумного „Огонька”, також безліч цікавого матеріалу. Ось, наприклад, першодрук статті Б. Лепкого про Шевченка – „Прийди до нас...”

 

І раптом – наче спалах - „А за наслідками - геноцид”. Думала, може інша тема, чи мало було фактів геноциду проти „єдиної спільноти – радянського народу”! Та ні ж – наш. Інтерв’ю журналіста М.Шудрі з професором В.Сікорою у числі 21 від – здогадайтесь якого? – 1989 року!

 Так розвінчуються інформаційні спекуляції. Віктор Андрійович Ющенко лише завершив святу справу, втіливши законно історичну реалію, яка , виявляється, досліджувалась не одним поколінням чесних істориків. І злочинно замовчувалась усіма попередніми правителями.

 І навіть не зважаючи на всі наступні помилки нашого екс-президента, лише за це одне – честь йому і хвала.  Хоча чесно кажучи, він лише поставив крапку в роботі фахівців. Але ж для цього треба було мати власну думку. Чого не скажеш про чинного, який просто виконує  імперське завдання.

Так друковане слово в черговий раз доводить нам істину і – свою силу.
Отже, Вікторе Федоровичу, ще коли і „Закону про голодомор в Україні” не було, чесні історики знали – геноцид був. І чесні журналісти вже тоді говорили правду – геноцид був. Говорили ще у 1989-му, коли не було ще й Президента, ще навіть Україна була УРСР! Але правда вже починала проростати – і ми не дозволимо їй знов зарости бур’яном забуття!