З інтересом перечитав допис М.Лелюха про козацьке свято в Батурині, роздуми дописувача перегукуються з деякими моїми думками. Ці свята пам’ятаю ще з пори „Дзвонів-90, -91...”, коли культурологічні походи торували свої перші стежки до сердець українців. Саме в ті роки і зародилась традиція проводити в колишній гетьманській столиці щорічні урочистості, які назвали згодом Козацькими святами. Спочатку сюди приїздили патріоти з багатьох куточків України, чимало було делегацій з Івано-Франківська, Тернополя, Львова. Запам’ятались неповторні хорові колективи „Червона калина” із Самбора і „Дзвін” із Калуша.

Тодішня влада протягом багатьох років вперто ігнорувала Батуринське свято, та прийшов час, коли і можновладців повернули обличчям до урочистостей в містечку над Сеймом. Якось висловив з цього приводу вдоволення в розмові з Володимиром Кашкою – літератором, засновником Бахмацького осередку Товариства української мови (БОТУМ). Його відповідь спантеличила.

- З кожної, хай і найгарнішої справи, куди приходять чиновники, вимивається душа.

Сказано це було багато років тому, та вже скоро, після кожного козацього свята, став переконуватись у пророчій правоті Володимира Васильовича.

 

Сподівався, що цього червня свято набуде особливого розмаху, адже в Батурині стільки відбудовано і головне, що тепер можна по-людськи, не натруджуючи ноги, насолоджуватись концертом - на співочому полі зросли чудові трибуни для глядачів. Але людей було мало, пізніше, щоправда, їх прибуло, але це вже не дуже радувало.

Треба зізнатись, що вина за втрачений авторитет свята лежить не лише на чиновниках. Найбільше пригнітило, що цьогорічне козацьке свято відбулось по суті, без самих козаків. Вони „засвітились” на початку урочистих заходів, а потім, так би мовити, розкланялись і подались на берег Сейму.

Там було і наметове їх містечко, там готувався куліш і до кулішу. А свято, безперечно, від того програло.

Складається враження, що хтось вміло маніпулює козацьким рухом. Саме такі, бездієві їхні сотні когось більше влаштовують. Наплодилось без ліку козацьких генералів, які хизуються своїми штаньми з лампасами та іншими брязкалками. Між їх куренями йде нескінченна сварка: хто головніший. А в цей час занедбана робота на місцях, особливо страждає справа виховання молоді. І звідки взятись серед нас новим Петрам Калнишевським, Тарасам Бульбам, Іванам Сіркам?..

Неодноразово звертався до козацьких ватажків з пропозицією розповісти на газетних шпальтах про діяльність їхніх сотен, та видно, звітувати ні про що. От і залишається варити куліш та звеселяти душу чарчиною.

А для свята, свята народного, цього замало.

Ще кілька років тому до Батурина знали дорогу народні депутати. Згадаймо, як зустрічали Ющенка і Плюща, Костенка і Мороза, Лук`яненка і Матвієнко, Удовенка і Яворівського. Тепер серед високоповажних гостей помітив лише Володимира Ступака, котрий у свій час був одним з найактивніших організаторів перших „Дзвонів”. Батуринці з гірким присмаком жартують, мовляв мільйони вже витрачені, то інтерес до селища вгасає.

А яким бачиться свято в уяві    автора? По-перше, думаю воно має стати святом молоді, підлітків. Згадав програму „Козачат”, розроблену заслуженим педагогом України, директором Бахмацької Зразкової  автошколи ТСОУ Михайлом Васильовичем Іващенком. Цікава та програма, змістовна, глибинна. В ній передбачалось вивчення історії  України і знайомство із славною минувшиною рідного краю. Козачата гартувались фізично, знайомились з найпростішими елементами козацької боротьби, вчились влучно стріляти. Навчались плавати, знайомились з цілющими травами козацького вжитку, освоювали ази шляхетності.

За тією програмою кілька десятків наших юних земляків займались літо чи два на базі Бахмацького осередку Товариства сприяння обороні України (ТСОУ), на жаль, на більше не вистачило коштів. Було це років 10 тому. Якби програма працювала весь час, скільки б виховали юних козаків - сьогодні б вони були б окрасою свята. Можна було б організувати і різноманітні змагання, і конкурси, і козацькі розваги.

На міському святі бігу у квітні в Бахмачі висловлювалось побажання організувати подібне свято і в Батурині. Даремно шукав серед відпочиваючих спортсменів-легкоатлетів. А змагання бігунів, треба сказати, приваблює спортсменів з різних куточків, воно прикрасило, наповнило б духом суперництва, завзяття і жадоби перемагати батуринські урочистості. Для цього,  до речі, не потрібно багато коштів, головне в цій справі – бажання. Його як раз і бракує.