Родзинки юридичних спогадів, кумедні та гіркі

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спогади старого адвоката

Опубліковано: П'ятниця, 24 лютого 2012, 19:53

Спогади, спогади… Тривалі й коротенькі, наче родзинки у здобі, але такі різні - приємні, гіркі, кумедні. Часом повчальні, які по-новому висвітлюють минуле. За ними ціле життя, прожите – тішу себе надією – не даремно. Переглядаю власний архів. Розчулено, бо ж минуле любе серцю старшого покоління вже тим, що ми тоді були молодими. Проте, за аркуш-другий розчулення переростає на обурення чи, навпаки, розвеселить.

Ось кумедний спогад із вже далеких часів початку 60-х років минулого (вимовити страшно!) сторіччя. До юридичної консультації заходить жінка середнього віку, показує свідоцтво про народження свого вже дорослого сина й розповідає, що він нещодавно одружився, а оце невістка народила двійню «Толіковичей». Відвідувачка надає ще два свіженьких свідоцтва двох її онуків, де у графі «по батькові» чорним по білому було зазначено: «Толікович». Розгортаю свідоцтво батька дітей, а там його ім‘я: «Толік». 

Відвідувачка розповідає, що свого часу, десь незадовго перед закінченням Великої Вітчизняної війни, прийшли вони з чоловіком до сільради на реєстрацію первістка. Секретар сільради – не дуже письменний інвалід війни, дядько Василь, відомий схильністю до Бахуса – був, здається, вже трохи «підшофе». Зустрів їх просто радісно, із поздоровленнями, а перейшовши до ділової частини візиту, спитав молоденьку матусю, як вона вважає за потрібне назвати сина. Зашаріла, вона ще раз глянула на сонне немовлятко і майже прошепотіла: «Толіком». Батько не заперечував, і веселий секретар вигукнув: «Ну, так і запишемо: Толік…» Так і записав.

На щастя, тодішнє законодавство містило вказівку про виправлення актового запису про народження саме на такий випадок – помилкового зазначення імені дитини за скороченою, традиційною, місцевою тощо вимовою. Тож після того, як їх бабуся була спрямована до місцевого органу реєстрації актів громадянського стану, «Толіковичі» більше зі своїм по батькові ускладнень не мали. 

* * *

Інший випадок непорозуміння із іменем теж кумедний, але мав не таку «оптимістичну кінцівку». Дружина військового льотчика прийшла скласти позовну заяву про розірвання шлюбу. Ну що ж, розірвання так розірвання, до професії адвоката входить і таке сумне діло. Розпитую клієнтку про причини, з яких вона прийшла до висновку про необхідність розлучення. Розповідає, що чоловік принизив її людську гідність тим, що, поспішаючи вранці на летовище, залишив невимитими мисочку з мильною піною, помазок та прибор для гоління. «Він так робив систематично?» - питаю. «Та ні, це вперше, він трохи заспав, бо вчора вляглися пізніше звичайного».

Зусилля переконати клієнтку в несерйозності її аргументації виявилися марними. Довелося складати позовну заяву. На запитання про ім‘я «принижена» дама відповіла, що звуть її Ліною. На прохання ж назвати повне ім‘я, згідно з паспортом, вона неохоче уточнила: «Олімпіада». «Так ви ж Липа, а ніяка не Ліна!» – вигукнув я. Дама ображено стисла губи… Ну зрозуміло, що ти за «штучка» - мимоволі поспівчував льотчику. І подумав, що хоч без Ліпи, хоч без Ліни, а без неї йому точно буде краще. І вмовляти її не став.

* * *

Бувало й ще гірше... Одного разу довелося побачити у трудовій книжці кухаря дитячого садка запис, що буквально кидав у жах: «Звільнена за отруєння дітей». «А що ж саме сталося?» - питаю зовсім не страшну жіночку.

Вона розповіла, що сперечалася з директрисою щодо підозрілих брикетів пшеничної каші – не погоджувалася з них дітям варити. Проте керівниця наполягла на своєму, мовляв, належна термічна обробка зведе нанівець підозри кухаря. І, дійсно, каша була наче й нічого на смак, тільки ледь гіркуватою. Але ніжні дитячі шлуночки сказали протилежне: після сніданку з підозрілою кашею дітки разом забажали на горщики, більшість пронесло. Був скандал на все село. Особливо, коли про це довідалися татусі-механізатори, які пригадали, що і з ними були схожі «конфузи» після пшеничної каші, якою їх годували в полі у жнива.

Коли скандал докотився до райцентру, його дослідженням відносно причин та наслідків зайнялися слідчі органи. Виявилося, що кашу з простроченим терміном придатності закупив і використовував для громадського харчування місцевий колгосп. На щастя, всі дітки одужали. Відсутність тяжких наслідків виключала можливість порушення кримінальної справи.
Кухареві ж довелося скласти позовну заяву. Не про зміну запису про звільнення, а про поновлення на роботі й оплату вимушеного прогулу. Позов задоволено.

Ернст Рохін

• < Попередня
• Наступна >