Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
«Сімейні війни», їх жертви та рятівники
/ 0
- Деталі
- Категорія: Спогади старого адвоката
- Опубліковано: П'ятниця, 25 січня 2013, 16:59
Із перших днів адвокатської практики, навіть раніше, із перших днів стажування, мою увагу вривернула до себе порівняно велика кількість так званих «сімейних» справ. Тобто справ, вирішення яких регламентувалося Кодексом про шлюб та сім`ю (КпШС) УРСР: розлучення, стягнення аліментів, установлення батьківства, поділ спільного майна, відібрання дітей тощо.
Норми ці, зокрема про встановлення батьківства, неодноразово переглядалися. Спочатку батьківство взагалі в судовому порядку не встановлювалося. Потім дозволена була добровільна, тобто за згодою громадянина, реєстрація особи в якості батька в запису про реєстрацію народження дитини та про можливість судового встановлення батьківства за заявою матері дитини, якщо буде доведеним його визнання цього факту. Із допомогою судово-медичної експертизи можна було лише визначити, що батьківство даної особи стосовно даної дитини виключається. Або НЕ виключається (як і будь-якої іншої особи з такими ж ознаками крові, як у даного потенційного, тобто можливого, батька).
Мінімальну, так би мовити, порядність громадянина тепер уже можна було визначити за записом про батьківство у свідоцтві про народження дитини. З 01.01.04 діє Сімейний кодекс України. Тепер, коли науково-технічний прогрес досяг такого рівня, що з допомогою генетичної експертизи встановити батьківство можна майже безспірно, справ такої категорії стало мало. Проте «шлюбні» війни, як іноді іменують судові спори між чоловіками й жінками з приводу шлюбних стосунків та їх наслідків, не припиняються. При цьому «сильна стать» здебільшого, на жаль, виглядає непривабливо. Але бували й винятки.
Ось тека в справі гр. У. Вона збереглася, бо йшлося про відібрання дитини в матері й передачу її батькові. Хоча закон і проголошує рівність прав й обов‘язків батька й матері щодо дітей, але на практиці вирішення таких справ на користь тат є рідкісним явищем. Адже, визнаємо це, дитина звичайно ближча до матері. Для задоволення такого позову мати має бути дуже поганою людиною, а батько – дуже хорошою.
Жили, кожен своїм життям, такі собі Світлана О. й Володимир У. Вона – у Ніжині, він – у Бахмачі, де працював водієм. Були вони пригожі й, як то кажуть, у шлюбному віці. Тож не дивно, що зацікавилися одне одним, і через деякий час стали мешкати разом на приватній квартирі у Бахмачі. У стані, який юристи обережно іменують «фактичними шлюбними стосунками»1 .
У Світлани вже був досвід подружнього життя. З іншим чоловіком. Від першого шлюбу мала синочка 1970 року народження. Залишила дитину на своїх батьків, а сама спробувала «переписати життя з чистого листа», з Володею.
Адвокатське переведення в справі починається з копії рішення Бахмацького райнарсуду від 08.12.75 в справі № 2-465 про стягнення з У. на користь О. аліментів на двох дітей: дочок Наталії, що народилася у 1974 році, та Людмили, 1975 року народження. У. визнав своє батьківство й був зазначений як такий у свідоцтвах про народження дітей. Тобто сигнал про те, що цей чоловік є принаймні мінімально порядною людиною, уже був.
За пару аркушів - копія складеної мною позовної заяви У. за позовом до О. про відібрання дитини. Із цього паперу вбачалося, що старшу дочку О. віддала на утримання й виховання батькові дитини за добровільною згодою. Отримуючи, як і до цього, аліменти на двох дітей, одержавши допомогу в влаштуванні дитини до ясел та у працевлаштуванні, ставилася до дитини недопустимо погано. Розглянувши 15.03.76 справу за № 2-131 Бахмацький районний народний суд у колегіальному складі позов задовольнив, відзначивши в мотивувальній частині, зокрема, таке:
«За клопотанням громадськості 4 грудня 1975 року ст. інспектор дитячої кімнати П. та заст. лікаря району по дитинству Г. обстежили неповнолітніх дітей за місцем проживання, де було встановлено, що дитина Людмила, 5,5 місяці (віком) була закрита одна в кімнаті. В кімнаті було холодно, брудно, дитина була у мокрих пелюшках, хворіла застудним захворюванням з підвищеною температурою. Дитина була госпіталізована. 20 грудня 1975року дитина знову була залишена напризволяще, у будинку топилася піч, а поряд сушився матрац, який загорівся і у будинку виникла пожежа й лише дякуючи стороннім людям, дитина залишилася живою й була доставлена в дитяче відділення з діагнозом отруєння чадним газом, рахіт І ступеню ф. розгару. Мати у цей день навіть не поцікавилася у якому стані дитина».
Проте, ухвалою суду другої інстанції від 13.04.76 це рішення було скасовано з поверненням справи до Бахмацького райнарсуду для нового розгляду в іншому складі суддів. Скасовано з формальних причин: висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недостатньо перевірених обставинах справи, дитина в такому ранньому віці, що потребує саме материнського догляду.
07.05.76 відбувся новий розгляд справи, яка тепер значилася під № 2-230, Бахмацьким райнарсудом у новому складі суддів. Тепер він постановив негативне рішення: у позові відмовити. Суд послався на те, що відповідачка в минулому залишала дитину самотньою вимушено, відлучаючись красти паливо. На даний час вона змінила ставлення до дитини, улаштувалася на роботу, дитина влаштована до ясел. Позивач не сам здійснює догляд за старшою дочкою, а за допомогою батьків (матері – 62 роки, батькові – 72), дитячої установи в селі нема.
У. оскаржив це рішення до суду другої інстанції, але ухвалою Судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 28.05.76 скарга залишена без задоволення.
Однак це не був кінець справі. Уже 08.07.76 О. заявила позов до У. про відібрання старшої дочки. Мовляв, забрав він її без згоди матері, завіз до престарілих батьків у село, де нема дитячої установи, зробив це зовсім не із любові до дитини, а із бажання позбавитися аліментів. (Зауважу, що весь цей час У. не ставив питання про зняття або принаймні зменшення сум, стягуваних на забезпечення двох дітей, хоча одна дитина проживала при ньому). О. також твердила, що її матеріальний стан значно покращився, у міських дитячих яслах їй гарантують місце для дочки Наталії. Вона стала на чергу щодо забезпечення житлом на заводі, і у недалекому майбутньому їй буде «надано квартиру з усіма комунальними вигодами з урахуванням мого сімейного стану». Тому вона цілком може забезпечити належний догляд за двома дітьми.
Приблизно з таких же підстав, звичайно, без повторення явно нерозумних посилань (надання незабаром квартири) Бахмацький районний народний суд рішенням від 16.08.76 у справі № 2-379 позов задовольнив. У. приніс касаційну скаргу до суду другої інстанції (апеляційне оскарження тодішнім законодавством не передбачалося). Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 07.09.76 скаргу залишено без задоволення, а рішення нарсуду – без змін.
Почалася тривала й трудомістка робота по складанню послідовно «все вище, і вище» так званих скарг порядком нагляду. На ім‘я службових осіб суду або прокуратури, яким діючим на той час законодавством було надано право опротестовувати до відповідних інстанцій незаконні або необґрунтовані судові рішення, які, проте, набрали законної сили. Так званий ревізійний порядок. Зараз він в Україні скасований.
Подивися, мій терплячий читачу, скільком таким особам довелося писати й одержувати негативні відповіді про відсутність підстав для опротестування, тоді як врешті-решт виявилося, що О. негодяща мати, відносно якої навіть порушувалася питання про позбавлення материнських прав:
- голові Чернігівського обласного суду;
- заступникові Голови Верховного Суду УРСР;
- заступникові Прокурора УРСР;
- Голові Верховного Суду УРСР;
- прокуророві Чернігівської області;
- знову Голові Верховного Суду УРСР (таке було можливим, коли відповідь надавалася не самою даною службовою особою, а її заступником, іншим співробітником, до того ж О. надавала все нові й нові підстави скаржитись);
- заступникові Генерального Прокурора СРСР (він спрямував цю скаргу до Прокуратури УРСР «для додаткової перевірки»).
І раптом «прозрів» голова обласного суду: 25.02.77 опротестував рішення районного та обласного суду про відібрання в У. старшої дочки. Що тут відіграло вирішальну роль – той факт, що спір уже виходив на загальносоюзну орбіту, чи нові прояви негативних рис особистості О., чи, може, той факт, що виконати рішення про передачу дитини від батька до матері не вдавалося, - тепер це питання «покрите мороком невідомості». Але факт залишається фактом: постановою Президії Чернігівського обласного суду від 02.03. 1977 р. рішення Бахмацького районного народного суду від 16.08. 1976 р. у справі № 2-379 та касаційна ухвала Судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 07.09.76 у цій же справі скасовані, а справу прийнято до провадження обласного суду по першій інстанції (тобто до безпосереднього розгляду по суті позову). При цьому президія облсуду зазначила, зокрема, таке:
«Під час розгляду справи суду необхідно було вияснити прив‘язаність дитини до батьків до тих, хто його оточує, визначити можливість кожної із сторін не тільки створити належні матеріально-побутові умови для зростання дитини, але й правильно виховати її. Із цією метою суду належало перевірити, як сторони характеризуються за місцем роботи й мешкання, а також вияснити думку органу опіки й піклування про те, із ким із сторін належить залишити дитину».
Справа розглядалася по суті Судовою колегією з цивіль-них справ у виїзному засіданні в місті Бахмачі. Були витребувані належні документи й допитані 12 свідків, у тому числі батько та мати У. та батько О. Більшість свідків виключно позитивно характеризували У. та вкрай негативно О. Розповіли, що вона часто вживає нецензурну лайку на старих людей у присутності дітей, що паливо в неї було, коли виникла пожежа і т.д., і т.п: цілий букет.
Цікаво вирішувалося питання про прив‘язаність дитини до батька чи матері. Якби дитина була б у більш-менш свідомому віці, все було б порівняно просто – спитали б її саму, але Наталці У. на день суду виповнилося лише два роки й 8 днів. Як же бути? Дотепний вихід знайшла головуюча: на її вимогу дитину поставили на приблизно рівній відстані між батьком і матір‘ю. Дитина пішла до батька.
Рішенням колегії від 06.04.77 у позові О. відмовлено. Рішення в основному обґрунтоване тими доводами, що багаторазово наводилися у скаргах У. Хоча враховані й нові на той час «подвиги» О.: неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство, розгляд справ про її поведінку товариським судом. У рішенні наведений приклад:
«Так, 14 червня 1976 р. позивачці був виданий лікарняний листок за № 651583 строком на 9 днів. Вже 17 червня позивачка віднесла Людмилу до ясел, хоча дівчинка продовжувала хворіти, від госпіталізації дочки позивачка категорично відмовилася. У Людмили була двостороння дрібноочагова пневмонія, але позивачка продовжувала носити її до ясел, а сама, використовуючи лікарняний листок, на роботу не ходила...»
О. скористалася своїм правом на оскарження цього судового рішення до суду другої інстанції, яким для даного випадку був Верховний Суд УРСР. 04.05.77 відбулося засідання колегії з цивільних справ цього на той час найвищого судового органу республіки. Скаргу О. залишено без задоволення, а рішення Судової колегії з цивільних справ Чернігівського обласного суду від 06.04.77 про відмову в позові О. – без змін.
Минув не дуже тривалий час – і наприкінці 1982 року довелося повернутися до теки в справі У. Виявилося, що О. продовжувала скочуватися до хронічного алкоголізму – і комісія в справах неповнолітніх звернулася до суду з позовом про позбавлення О. батьківських прав. Справа була призначена до розгляду на 07.12.82. У. й собі включився до цієї справи, заявивши 01.12.82 позов до О. про позбавлення її батьківських прав відносно обох дочок та про передачу йому й молодшої дочки. Позов було задоволено – і У. врешті об`єднався з обома дочками.
Зараз це – давно дорослі тьоті. Старша набула вищу юридичну освіту. У. вже неодноразовий дідусь.
Ернст Рохін
Детальніше...