Фігаро

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Започатковуємо нову рубрику. Пишіть нам – діліться спостереженнями і думками про актуальне і вічне.
 
 
 
У мене на очах убили собаку. Просто так, знічев’я. Фігаро нікому не зробила нічого поганого. Вона навіть не встигла зрозуміти – за що. І ми – також. Зайшла до приятельки у магазинчик, сидимо-балакаємо, раптом прочиняються двері, в отвір просувається симпатична вузенька мордочка такси. „Фігаро, це ти?”- питає приятелька. Але собака чомусь „передумала” заходити. І тієї ж секунди ми почули гучний постріл – схожий на потужний вихлоп дитячих петард. Я вискочила з магазину перша – на землі лежала такса, біля її голови – калюжка крові. Збігла якась секунда-дві, за цю мить ніхто не встиг би зникнути, вистріливши. Це був хтось поряд. Але ж, розгублені, ми вибігли на дорогу. Там стоя-ли діти. „Хто стріляв, бачили?” – „Та це, мабуть, петарда”. Але петарди не вбивають. Повертаємось, а собачатко вже прибирають. Господар сусіднього ґенделика пан Ю. несе мертву (?) Фігаро на лопаті. „Куди Ви її, може, ще жива?!” Та він ігнорує наші крики і спокійно мовчки  відносить убиту собаку на задвірки. Повертається через кілька хвилин – мабуть, закопав. „А хто ж стріляв? Тут же немає нікого!”- кажу йому. „А он з кущів”, - і швидко зникає у своїй підсобці. Даремно його викликаю і чекаю, продавщиця запевняє, що він уже уїхав. Як встиг - хтозна. Але прошу її передати своєму господарю, що і якими словами я про нього думаю. „А Ви що, женщіна, бачили, що це він?” На жаль, не бачила. А то б обов’язково заявила до правоохоронних органів – в Україні діє закон про захист тварин, Фігаро була в нашийнику, господар точно б виграв справу. Терориста у кущах, котрий би цілеспрямовано відстежував собак, ми, звісно, не побачили. Звук, як ми його описали, знайомі з предметом кваліфікували як постріл із „воздушки”. Розважався чоловік.
 
Я не ханжа і не закликаю любити тварин більше, ніж людей. Але якби вибирати між людиною, яка з розваги убиває живу душу, і розумною (та навіть хай нерозумною, але живою і беззахисною!) твариною, не побоюсь сказати, що вибрала б останню. Виходячи з користі для довкілля.

Неправильний все-таки цей крилатий вислів – „брати наші менші”. Усе частіше мені здається, що це ми, люди, є їхніми меншими братами та ще й нерозумними. Недаремно інколи їм набридає наша нерозумність – і вони нас кусають, дряпають чи ще як можуть намагаються до нас докричатися. Та найчастіше – це глас волаючого в пустелі. У пустелі людської жорстокості та байдужості.

Н.Теплова