Перше, що зустрічає людина, заходячи в православний храм, це велика кількость священних зображень – ікон. Для православного християнина в цьому немає нічого незвичайного. З дитинства ми пам’ятаємо, як приходячи до церкви з батьками, бабусями, дідусями, отримували від них повчання: „Візьми свічку і постав он на той свічник перед іконою Спасителя”. Пригадується той священний трепет, з яким ставили цю свічку, приходить на пам’ять і та, по-дитячому наївна, молитва за тата, маму, дідуся, бабусю і сестричку. Що ж таке ікона? Звідки береться та благодать, яка позитивно діє на нас через ці святі зображення? Ікона в перекладі з грецького означає „образ”. Образ того, до кого ми вдаємося з молитвою.

У липні до Бахмацького районного історичного музею повернулися із Національного науково-дослідного центру України відреставровані 3 ікони. Слід віддати належне саме тим чуйним до мистецтва людям, які відчули, що за шаром потемнілої й закопченої оліфи ховається справжнє багатство свіжих фарб. В ікони - „Стрітення”, „Собор Пресвятої Богородиці (Всіх скорбящих радість)”, „Іоанн Златоуст” фахівці центру вдихнули нове життя, і вони воскресли, засяяли, винирнули із темряви, в якій перебували більше 20 років. Бо саме стільки часу в Бахмацькому районному історичному музеї не велися реставраційні роботи.

Національний науково-дослідний центр України почав відтворювати, надавати другого дихання шедеврам мистецтва ще у 30-40 рр. ХХ ст. А завдяки створеній у 1938 році в Києві Центральній державній науково-дослідній реставраційній майстерні, яку очолив П.І. Кодьєв, відомий український художник, реставратор і педагог, в Україні розпочалася системна робота з реставрації та консервації експонатів, що зберігалися в музейних зібраннях. Майстерня брала участь у реставрації фресок Володимирівського собору в Києві. Реставратори Києва разом з колегами із Москви, Ленінграду в перше повоєнне десятиріччя віддають багато сил і енергії порятунку творів Дрезденської картинної галереї, інших колекцій Німеччини, Польщі. У стінах майстерні (нині це Національний науково-дослідний реставраційний центр України) і зараз живі традиції, закладені П.Кодьєвим, невтомним трудівником, митцем і громадянином.

Професія реставратора вимагає від людини неабиякого почуття відповідальності, любові, відданості обраній справі. За кожним відреставрованим в ННДРЦУ твором стоїть частка душі реставратора, його талант, знання, уміння відчувати пам’ятку, бачити кінцеву мету її реставрації. Центр проводить дослідження й розробку методів реставрації рухомих пам’яток історії та культури. Наукове обладнання дозволяє досліджувати структуру й властивості різних матеріалів, вивчати техніку старих майстрів, технології створення пам’яток, причини старіння та процеси руйнування творів мистецтва.

Художники-реставратори в тісному контакті з науковцями здійснюють комплексні обстеження експозицій, фондосховищ, музейних приміщень, надають практичні рекомендації щодо створення належних умов зберігання експонатів, допомогу в питаннях музейної кліматології та біологічного режиму музейних фондів.

Нині творчий колектив цього закладу нараховує близько 200 художників-реставраторів, хіміків, фізиків, біологів, рентгенологів, кліматологів, істориків та мистецтвознавців.

Хочеться подякувати творчому колективу Реставраційного центру за те, що вони вдихнули „життя” в наші ікони, а також продовжують співпрацю з Бахмацьким районним історичним музеєм.

 

Наталія Шевченко, науковий співробітник музею