Світлій пам`яті Володимира Кашки
/ 0
- Деталі
- Категорія: Літературна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 10 жовтня 2014, 09:22
Він прийшов у цей світ у зеніті літа, а залишив на початку жовтня, коли природа приміряє осіннє золотаве вбрання. Нашому землякові-літератору Володимиру Кашці доля не дала довгого віку, ще коротшим виявився його творчий шлях. Володимир Васильович - найтитулованіший письменник нашого краю, що не твір – то й відзнака. Найвагоміші з них - премії «Благовіст» (2005р.), Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» та імені Коцюбинського (2006р.). Він написав би значно більше, та у часи червоної влади творчість Кашки не була запитаною. Більше того йому заважали. Пригадую одну з річниць загибелі президента Чілі Сальвадора Альєнде, який восени 1973-го із автоматом у руках захищав від заколотників президентський палац, і молоду чілійську демократію, і власну гідність. Хунта тоді перемогла.
Молодий газетяр – Володимир Кашка, котрий тільки-но прийшов у „Радянське село”, під впливом трагічних подій присвятив незламному, мужньому Альєнде вірш, який районка опублікувала. Що тут почалося...
Ті віршові рядки не містили ніякої крамоли, їх переповнювали біль, обурення і співчуття попраному чілійському народу. Ще довго з надуманих приводів згадували ту публікацію, як непутящу. Думаю, мету можновладці переслідували одну – залякати, затюкати, зневірити у своєму творчому потенціалі молодого, схильного до непокори, літератора. Як показав час, талант у Кашці не вбили. Більше того, Володимир започаткував при редакції літературну студію, де навчав володінню рідним словом творчу молодь. Збереглося фото тих років, яке відтворює у пам’яті сонячні дні спілкування студійців...
То ж нехай сьогоднішня „ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА” нагадає про нашого талановитого земляка. Першому слово надамо Юрію Ананку, якого відкрив нам саме Володимир Кашка.
ДВОВІРШІ
Пікассо в Бахмачі
На постаменті – танк. На танку – миру голуб.
Полишив слід і полетів угору.
* * *
Іноді хочеться стати вошею,
Що ось-ось лусне між пальцями.
* * *
Подались у вирій дикі гуси,
А освічені зимують у бабусі.
Пори року
Осінь.
Причепурилася й – злякалась: геть вбрання!..
І за слізьми не видно дня.
Зима.
На весілля зіткала суконечко
Й розіслала білитись на сонечку.
Весна.
Цвіту білого фата
На примірці й обліта.
Літо.
Обібране, на смертному порозі
Ще подарує осінь.
Юрій Ананко, м. Бахмач
Солдатики, солдати...
Солдатики, солдати — Вчорашні школярі,
Ви ще і не розквітли,
Та ворог — на поріг. Вам сниться ще дитинство,
Ви — в мріях поміж хмар,
Вам колискову пісню
співа вечір-казкар.
Ви ще такі тендітні,
Ви ще такі дрібні,
Та грізному агресору
сказали твердо: Ні!
Ні! Розбрату й руїні,
За Мир і Сонце ми,
Ми рідну Україну
затулимо грудьми!
Із нами Бог і Правда,
Підступний враже, геть!
Хто із мечем приходить,
Хто сіє зло і смерть,
Той від меча й загине
безславно на землі.
Солдатики...
Солдати...
Соколики малі...
Але міцніють крила,
До бою — крок, лиш мить...
Солдатики... Солдати...
Хай вас Господь хранить.
Тетяна Федорова, с.Курінь
Дитячі рученьки стискались,
Тремтіли пучечки малі, -
Сердешнеє маля втрачало
Єдину матір на землі.
Навкруг уламки, дим і смерть, -
Здавалось, білий світ померк,
І дотлівала хата скраю -
Не стало більше того раю,
Обійстя, де дитячий сміх лунав,
Садочку, де вишневий цвіт буяв...
Та все відродиться, життя нове настане,
Із попелу воскресне та загоїть рани.
Наталка Піддубна, студентка, м. Київ
Жизнь - как время года
Замирает луг уснувший,
Словно выцветший ковёр.
Лес, в раздумья окунувшись,
Погасил листвы костёр.
Лишь березы, словно свечи, -
Над безмолвною рекой.
Сейм бежит с Десной на встречу,
Своей старшею сестрой.
Вороньё над чёрным полем
С вещим карканьем кружит.
А душа щемит до боли –
Жизнь вот так же пробежит.
Жизнь - она как время года,
Есть в ней лето и весна.
В жизни так же, так в природе,
Вслед за осенью – зима.
Осінні квіти
Біля хати на городі айстри розцвіли,
Мов веселка, опустилась з неба до землі.
Білі, матово-сталеві, пурпурно-бліді,
Фіолетові, рожеві, ніжно-голубі.
Поруч з ними – чорнобривці,
Мов гусари вряд.
Знають всі, що чорнобривець -
Ніжній айстрі брат.
Ну, а ось цвітуть жоржини пишні та рум’яні,
Ніби соком калиновим їх підфарбували.
Я дивлюсь на цеє диво – ці осінні квіти,
І здається, що не зможу на них надивитись.
Знаю, будуть вони снитись мені в ночі зимні,
Ці прекрасні ніжні квіти, що звуться осінні.
Анатолій Дейнека, с. Красне.