На творчий конкурс «Порадника»
/ 0
- Деталі
- Категорія: Літературна сторінка
- Опубліковано: Понеділок, 11 травня 2015, 12:16
Сестричка
Заметіль припорошила коси,
Рани загоїлись, та на серці невимовний біль.
Дитинство, скупане в росах
І юність буремна, мов залишки снів.
Стогнала земля від нестерпного болю,
Небо кошлаті нахмурило брови.
Все довкола ураз стало чорним.
Не від хмар, а людського горя.
Війна - нежіноча справа,
Та Вітчизна була у біді.
Міста й села в кривавих загравах,
І пекло вогненне на суші й воді.
Шинелька куценька, бо так було треба,
Щоб поли повзти не могли заважати.
Кучерик русявий і очі, як небо,
Й стреміння одне - людей рятувати.
- Сестричко, рідненька,- спраглі
губи шепочуть,
І погляд стражденний - криниця бездонна.
Сльозинки непрошені щоки лоскочуть,
Врятуй їх від смерті, маленька Мадонна.
Із світлини пожовклої дивиться
молодість,
Друзі всі поряд, як наяву.
Та інколи стане так зимно і холодно,
І пам`ять вертає в жорстоку війну.
Сльози і жаль за неврятованими,
Шана і дяка всім, хто живий.
А їй залишилися спомини, спомини.
І часу невпинного плин.
Катерина Горбункова