Поетичний конкурс "Порадника"
/ 0
- Деталі
- Категорія: Літературна сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 05 травня 2017, 08:55
Триває започаткований «Порадником» поетичний конкурс-змагання між населеними пунктами нашого району. Раніше у рубриці «Поезії криниця» ви мали змогу ознайомитися з творчістю Івана Герасименка, Вікторії Ковтун, Віти Дзюби, Віталія та Любові Чепур із с.Стрільники, Станіслави Хроміч із с.Піски, Валентини Нужної з Рубанки. У минулому номері представила свої вірші Надія Шарій з с.Пальчики, а сьогодні пропонуємо вашій увазі поетичні рядки Марії Романенко з с.Фастовці.
ХАЙ ВІЙНИ НІКОЛИ НЕ БУДЕ
Не можем жить без рідної хати,
Хочем, щоб поруч була завжди
мати.
Поспішаємо до калини в гаю,
Бо любимо рідну землю свою.
Благовісник весни нам лелеку
приніс,
Оживає земля, зеленіє вже ліс.
Рідна Земле моя, краю мій
золотий,
Колосися з зерном, хлібом –
даром святим.
Біля хати у нас зацвітає садок
Бджілки гудуть, збирають медок.
Рідну Землю кохану,
Богом дану для нас,
Від ворогів захищали завжди
і весь час.
Мужні, дужі, відважні наші дочки
й сини
Захищають Вітчизну у смертельній
борні.
Вони знають, що їх ждуть матері,
дружини і діти -
Найдорожче й найкраще для них
у світі.
Вони знають, що їм є кого
захищати,
І готові за край рідний життя
віддати.
Повертайтесь живими до рідної
хати!
Вас зустрінуть з любов’ю
діти, дружина і мати.
Найцінніше багатство - це люди
Хай війни ніколи не буде.
Хай Земля рідного краю, полита
кров’ю,
Заквітчається трояндами, миром і
любов’ю.
Хай Земля рідного краю, полита
сльозами
Укриється пишним цвітом,
нашими садами
Хай будуть щасливі люди,
А війни ніколи не буде!
Березень 2017 р.
СИНАМ
Схилилась мати над ліжечком сина:
«Хай сняться щасливії сни.
Я долю у Бога для тебе просила,
Яка б не зазнала війни».
Моєму дитинству позаздрить
не можна,
Це роки страшних лихоліть.
Від жалості никне билиночка
кожна,
Згадаєш - і серце болить.
Це кров’ю облиті, розстріляні діти,
Багнетом поколоті рани.
Три роки неволі довелось терпіти.
Неволя – тяжкії кайдани.
Тужлива пісня над полем витала.
Солдатська вдова поля засівала
Коробка через плече,
Біль нестерпний долоні пече.
Ні! Роки безвладні. Пам’ятаю й
донині:
Солдатськії вдови в простій
одежині.
Ізранила ноги колюча стерня.
Такими були жінки України,
Такою була і мати моя.
Сирітськая доля, училася в школі.
Ці ніжні голівки без батька росли.
Батьки залишилися в чистому полі
І терном стежки до них заросли.
2002 р.