«Поезії криниця»

• 

Рейтинг користувача:  / 1

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 08:54

Триває конкурс «Поезії криниця». Уже понад 10 населених пунктів Бахмацького району представили творчість своїх поетів. Сьогодні прийшла черга Валентини Нужної, що народилася в чудовому селі Рубанка. З самого дитинства пише вірші. Творити її надихають мальовнича природа рідного краю, мамина пісня, любов до поезії.

Моя Україна

Медовим різнобарв’ям пахне Спас,
Налитим яблуком і волошковим
літом.
Добро і віра єднають завжди нас
І душу гріють благодатним цвітом.
Наповнились засіки зерном
дорідним,
Жовтавою стернею виблискує
земля.
Усе довкола наше, українське,
рідне
Сплетіння рук і помислів броня.
Вербово-калинова дорога у світи
І проліском незайманим кохання.
А головне, щоб не спіткнутися, іти,
Від витопів до повного єднання.
Я щиро вірю в нашу правоту
І єдність України неподільну.
І землю предків нескорену, святу,
Народ наш український, вільний.

Моє село

Моє село – надія, гордість і опора.
Ти дивишся на мене крізь віки.
Таке і любе, миле все довкола,
Дитинства босоного стежки.
Луна і досі мамина там пісня
І татів голос залишивсь навік,
А ми гостини відкладаємо на після,
А час невпинно сторожить свій лік.
Малиновим відлунням
наповниться довкілля,
Весною знову мальви зацвітуть.
Моє село чекає на нас вірно,
І верби край дороги у задумі нас
ждуть.

А я іду

Сповзла непрошена сльоза,
Мов жменю снігу кинули у очі.
Край путівця замислилась зима,
Чатуючи свої короткі ночі.
Ноги ніяк не знайдуть твердини,
Провалюючись у снігову безодню.
І вітер хижо крикнув: поверни,
Навіщо труднощі тобі й тривоги.
Стихії здатися - зневіритись в собі,
Мов вівця по життю брести
слухняно.
А як же мрії, далі чарівні?
Навіки мають у душі зрадливу
рану.
І я іду, торуючи дорогу,
Крізь непогоду, пересуди, біль.
Не зрадити собі і жить по Богу,
Життєве кредо, а не лише ціль.

Для двох

П’янким бузком овіяне кохання,
Веде до нього безліч тих стежин.
Та всі вони зіллються у дорогу,
Сплітаючи дві долі в серпантин.
І єдиний подих, унісон сердець,
Медовий поцілунок несміливий.
Кохання, мов дорога нанівець,
Стрімке й раптове, як весняна
злива.
І осінь перетвориться у весну.
Це буде не чиясь пожертва,
милість.
Дві щирості зливаються в одну,
Безкомпромісну і велику Щирість.

Валентина Нужна,
Рубанка-Бахмач