Коли чуєш цей голос, заздриш сам собі, що живеш в Бахмачі. Ніхто не буде сперечатися, що приводів для таких патріотичних думок у нас ой як мало. А тут – заздриш. Безперечно, він гідний іншої сцени, цей голос. Але життя склалося так. Зате тепер маємо честь брати інтерв’ю у золотого голоса Бахмача, бахмацького соловейка, як назвала  в одному з репортажів

 

 

Почалося все з 1981 року – за направленням після Чернігівського музичного училища корінна ніжинка  приїздить до нашого міста і ... пов’язує з ним свою долю. „Я виросла серед співів. Співає мама і всі по маминій лінії, пречудово співав дід покійний. Він провчився один рік в консерваторії, до речі, з Платоном Майбородою, а потім – війна. До професійної музики вже не повернувся, але все життя співав. Я маленькою і на канікулах завжди жила у бабусі й діда в Івангороді: лежу на печі, слухаю... й зараз пам’ятаю, – І лине „Сижу за решеткой в темнице сырой” у виконанні онуки Наталі... – Який у нього бас був! Так, у музичній сім’ї виросла, з 18 років виступала на сцені”. Так, з одним записом в трудовій, і працює в Бахмацькій школі мистецтв викладачем по класу бандури та вокалу, має вищу категорію. Кваліфікаційний рівень вчителя визначається за успіхами вихованців, і для музикантів - це перемоги на конкурсах різних рівнів. Спробуйте в наш час зацікавити таким, здавалось би, старовинним інструментом, а от як не дивно – діток ходить багато. І прийшовши на „чистий” вокал, тягнуться і до інструмента. ”Можна і я буду на бандуру ходить?” – нещодавно приходила навіть 8-класниця. „А можна швидкісно так пройти, важко?” – питаю. „Можна, звісно. А важкість в самій специфіці. Адже це моноансамбль: і грати, і співати доводиться самому, контролювати одночасно, звичайно, нелегко. Але багато дітей, вже й на той рік записуються. Ось,  - Наталія Іванівна постійно переходить в розмові до своїх вихованців, – погляньте на моїх переможниць. Таня Дідюк з Батурина, вже закінчила, це вона в 2007, а Анічка Скороход – у цьому році - на Всеукраїнському конкурсі академічного співу „Поліська рапсодія”, дуже серйозний конкурс. Голова журі, народний артист Анатолій Мокренко вручав дипломи, високо оцінив їхні виступи. А ось - Лук’яниця Люда, 3 місце цього року на обласному конкурсі вокалістів...”

На стіні класу ще і ще – дипломи: з обласних конкурсів, фестивалю „Вересаєве свято”, що збирає бандуристів України; подяки від обласного управління культури, районного – викладачу вищої категорії Наталії Тищенко. А Наталія Іванівна вже готує прем’єру – тріо бандуристочок поїде цього року на перший свій конкурс у Чернігів. Побажаємо 10-11-річним Анічці Скороход (яка вже має персональні успіхи, а у тріо – вперше), Катеринці Мазко та Владочці Семеренко найвищого визнання.

 А з їхньою вчителькою і не повинно бути інакше. 

Її колега – працівник культури з поважним стажем, Микола Федорович Кириченко розповідав мені такий випадок: „Було це у Березні, на батьківщині Г.Верьовки, куди ми їздили виступати разом. Оператор за пультом, як заспівала Наталя, не знав, що робити, руками розводить - стрілки зашкалюють. А дід якийсь з першого ряду як скочить, картузом – об землю та й вигукує:”Оце співає!”

Без пісні не мислить моя співрозмовниця життя – скільки-то ми поговорили, а вона стільки мені, розповідаючи, наспівала – вік би такі інтерв’ю брати!

На моє запитання про колектив:”Як атмосфера?” – відповідає: Колектив у нас чудовий, усі – люди талановиті, кожен по-своєму. А яку пісню про Афган, на слова Бобришева, написав наш Олександр Петрович – мурашки по шкірі! Записуємо зараз”.

Продовжую інтерв’ю в школі мистецтв – іду до Олександра Петровича Іванька.

- Розкажіть про нову пісню, і взагалі – над чим працює Заслужений працівник культури, композитор Іванько?

- „Балада про Афган” називається пісня на слова Бориса Бобришева. До речі, одну з його пісень записали вже й на національному радіо – „Зоряну колискову” виконала солістка, лауреат багатьох Всеукраїнських конкурсів Антоніна Овчаренко.  А наш оркестр гармонік „Дивограй” готується до виступу на звіті Чернігівської області в Києві, що відбудеться у листопаді. Веземо туди мій твір „Фолк-драйв”.

(Треба сказати, що ансамбль, який має високе звання „народний”, вже двічі мав честь виступати на центральній сцені України, ще при Кучмі.- Н.Т.)

- А щодо іншого: нещодавно вийшла книга „8 фортепіанних концертів”, яку вже мають в якості посібника всі музичні школи області; готується до друку ще одна, схвалена до випуску Міністерством культури...

Загалом, на сьогодні вже 5 збірок музичних творів Олександра Іванька побачили світ. А сам композитор, директор Бахмацької школи мистецтв, працює в ній, рідній, з 1981 року, закінчив Чернігівське музичне училище, потім - Харківський університет мистецтв. За всі роки існування, і нині вихованці його школи були і є  студентами цього ВУЗу, а також – Ніжина, Чернігова, Києва. Маючи давні добрі традиції, Бахмацька мистецька має високий рейтинг, а цього року визнана кращою в області по підготовці абітурієнтів, на відмінно пройшла атестацію.

Все це і понад 400 її учнів – це обличчя. А серце ... його стук чуєш, щойно переступаєш високий її поріг – це чаруючі звуки музики, якими живуть, як дихають, усі мешканці цього величного храму музики. Про одне жалкуєш, коли їх покидаєш: не всі їх чують. Постійне моє побажання  при зустрічах у школі мистецтв: якомога частіше виходьте „в люди”! Хотілось би чути вас на святі вчителів – адже ви теж вчителі, хотілось би, аби ваше професійне свято – День музики - ми відзначали так само урочисто.

Наші таланти ми хочемо знати в обличчя. Навіщо нам заїжджі, коли у нас – такі свої? Аби ви бачили, як радів, побачивши на святі бібліотекарів Наталю Тищенко, їхній гість з Москви А.Васін: „Вот самый лучший подарок, а не грамоты. Это сама душа Бахмача!”

А співала наша душа „Якби я вміла так...”