Якби я була керівником ДП „УкрСіверБуд”, то...

Будівництво завжди вважалася однією з найнебезпечніших галузей, тому дисципліна в ній, напевне, повинно бути як в армії. Можливо, колись і була... чи буде. А поки що її відсутність автор відчула на своїй шкірі. У буквальному сенсі цього виразу. Так влетіла, що й зуби клацнули.

Гадаю, жителі п’ятиповерхівок по Дружбі догадуються, що могло трапитися зі мною того темного вечора минулої п’ятниці. Бо ж вони ті траншейні роботи спостерігали і вдень. А мене занесло туди потемки – полюбляю тим сквериком шлях скоротити. Ото й скоротила! Досі кульгаю і „бойовий окрас” на нозі маю. Трохи оклигавши, наступного тижня пішла у міську раду – хотілось би знати своїх кривдників.

Дізналася, що роботи з проведення комунікаційних мереж до новобудови ведуться ДП (дочірнім підприємством) „УкрСіверБуд”. У суд я, певна річ, не побіжу, хоча наявні докази маю ще й досі. Але ж... Скільки ж у нас буде тривати отакий, як в народі кажуть, „пофігізм”? Кожного дня тепер перевіряю, чи не з’явились бува огороджувальні знаки на зловісній траншеї по вулиці Дружби. Поки що не бачу. 

А як же славнозвісна програма міського голови „Вуличне освітлення міста”, ще з попереднього терміну головування запроваджена, а нещодавно навіть кандидатом у Президенти С.Тігіпком підтримана? Вона що, з вулицею Дружби не дружить? Так і будемо у темряві спотикатися та в ями падати?