Вибори, як це було

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
За 18 років незалежності України маємо п’яті президентські вибори. „Порадник” звернувся з проханням поділитися спогадами про перші. Говорили ми не з тими, хто хилявся і не знав, якого берега триматися, і не з тими, хто з останніх сил чіплявся за владу і нашвидку перефарбувався, виходячи з лав комуністичної партії, якій служив ще вчора вірою і правдою - ми говорили з тими, хто був „на барикадах”. Можна і без лапок, бо бути першим завжди небезпечно. Та для них це було немов дихати.

 Віра Ананіївна Кашкар
, м.Бахмач: „ Приходив до нас перед Референдумом один діяч з райкому, лякав:”Та ви знаєте, що з вами буде, та вас посаджають, та вас...” Та це був такий душевний порив народу! Хіба могли ми тоді навіть уявити, що за нього можуть платити гроші, як зараз? От коли почали платити – вмерла демократія.”

 

Про це ж - Микола Дмитрович Журавель, м.Батурин:
„ У нас навіть думки такої з’явитися не могло. За що платити – чому мені повинні платити за те, щоб мені було краще жити?”


Так, вони „йшли на барикади” за ідею, і це той порив, що повторився у 2004-му на Майдані. Вони не розуміють політики, яка зараз стала бізнесом.
Як було тоді, у історичному 91-му?


Володимир Петровський, Батурин: „У нас виходила газета „Демократичне слово” – самвидат Батуринського РУХу, висіла під склом, то розбивали скільки разів. Але це не зупиняло, потім листівки там же стали вивішувати. Агітували, я – за В.Чорновола, за нього ж і голосував. І хрест на Гончарівці, біля Мазепиної плити ставили. Туди й В’ячеслав Чорновіл приїздив, незадовго перед Референдумом. Так вірилося тоді, чекалося кращого, а зараз - розчарувався. Життя не покрашується, обіцянки свої політики не виконують, стосунки з найближчими сусідами,братами-росіянами, знищили. Я людина віруюча, то підтримую ідею православної монархії. Так, найкращий устрій був у дореволюційній Росії. Голосувати буду за Януковича”. (Ось такі бувають парадокси! – Н.Т.)


В.А.Кашкар: „У день Референдуму ми з чоловіком були спостерігачами в Курені. Це зараз вони на рівних правах з членами комісії, а тоді виділили нам куточок метри зі два квадратних. Питань дуже не задавай, дискусій не веди – „не втручайся в роботу”. Міліція тут же. Але ж в демократію гралися.  Запам’яталося, просто врізалося в пам’ять: іде немолодий чоловік, скрючений, з паличкою, я підбігла, аби допомогти, а він мені:”Я сам, дитинко. Сьогодні о 4-ій ранку встав, щоб за Чорновола проголосувати – я з ним 10 років разом сидів”. (Якщо разом з Чорноволом, то напевне, теж „за полі-тику” – не за розбій і насильництво, як один з теперішніх кандидатів? – Н.Т.)


А після Референдуму йдемо додому пішки: місячно і блищить тоненький льодок на калюжах, і повз нас, близько зовсім, пролітають чорні „Волги” – ляп грязюкою з тих калюж на нас і, чуємо, сміються. (Для молоді, яка не знала тих часів: на чорних „Волгах” їздили компартійні начальники. – Н.Т.)


А голосувати знов буду, звичайно, за свого Президента, за якого стояли на Майдані”.
Віра Ананіївна по життю – безпартійна, але була в перших рядах РУХу, доки він був громадським об’єднанням (створений у 1989 р., РУХ став партією 1993 року). 

М.Д.Журавель (Микола Дмитрович з липня 1991 року – в Українській Республіканській партії Левка Лук’яненка, незмінно по цей день.):


„Перед виборами ми з братом Л.Лук’яненка об’їздили старим „Москвичем”, з агітацією, усю Північно-Східну зону Чернігівщини. Бачили настрій людей, і можу сказати напевне, що Кравчука підтримували мало. А комісії знаєте ж як тоді формували – в адміністративному порядку, тож зрозумілий результат. На Референдумі і виборах був спостерігачем разом з  Небощицьким Ю., Кузьком В., Петровським В., Тинкалюком С., Откидачем М., Русаком В., іншими батуринцями. Вже по закінченні потрапляємо, пам’ятаю, в Атюшу: радісні всі, співають навіть. Такий, знаєте, порив тоді у людей був – за свою державу, це треба пережить. Не можна не згадати нашого селищного голову Згурського. Олександр Пилипович був, напевне, єдиним головою, який тоді підтримав демократичну перебудову, зробив дуже багато для справи. Перший жовто-блакитний прапор вивісили в Батурині: ще не було ніяких вказівок „зверху”, ми прийшли до голови з пропозицією (на той час, треба сказати, ризикованою – Н.Т.) і Олександр Пилипович, не вагаючись, підтримав. А Іван Трохимович Биченко! Вчителював в школі-інтернаті, світлійшої душі людина, ерудиції, розуму великого, один із старійшин, можна сказати, Батурина. Він ще далеко до тих часів знав правду про Батурин і ніс ту правду людям. Вічна їм пам’ять обом.


За кого голосувати?” – це запитання задав мені Микола Дмитрович, який для мене є авторитетом в політиці. І ми довго з ним згадували помилки і неправду тих, кому дові-рились у 2004-му. І відповіді не знайшли – за кого?
  
Дані невеличкого соцопитування серед бахмацької молоді, яке провела в останні дні перед виборами – 12-13 січня.


Оксана, 23 роки: „Я – за Юлю”.
Ігор, 19 років:
„Я не голосуватиму. Це ж треба йти, думать - в напряг. Ну от стояли ви на майданах і що з того? Що вони зробили за 5 років?”
Я: „?”
Він: „Отож”.
 Дмитро, 25 років: „А що, вже вибори? Я думав, ще не скоро. Не визначився поки”.

Спілкувалася Н.Теплова