Столиця дитинства жива

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

- Є День кооперації, і День ветеринара, і день Рибалки, - сказав, відкриваючи зібрання, колишній баланінець Іван Олександрович Сипливий, - але немає Дня зникаючого українського хутора – маленького нерву нашої держави. Тисячі й тисячі кане їх в безвість по всій Україні.


І навіть високі сосни, що садили колись батьки сивочолого цього чоловіка, вмовкли, вслухаючись в мінорну тишу літнього дня.


Від хуторця Баланін,  Курінської  сільської ради, не лишилося нічого, окрім переярку та самотнього корча калини. Власне, колись за нього й зачепився,  дев’ять десятиліть тому, метикуватий господар Гнат Сипливий. І розрісся хутірець миттю. І задзвенів піснями. І забуянив весіллями. “Якщо хочеш мати дружину веселу – засилай сватів до баланінців. А якщо хочеш мати дружину ще й роботящу - засилай сватів... теж до баланінців!” – говорили в навколишніх селах. Та ось настали часи: “Жить стало лучше, жить стало веселее”. Гната нагородили безкоштовною путівкою на південний берег  Північного крижаного океану. Та так, що й зараз онук оцей сивий не може віднайти слідів. І почав хутірець танути, танути, танути. Хоч і школа, і клуб тут були. В сімдесят дев’ятому уже син основоположника сільця Баланін, Олександр, зронивши скупу сльозу, оселився в Куренях.

 

Думка збиратися баланінцям разом виникла одинадцять років тому на сімейній раді в невеличкій, затишній хатині поетеси Мотрони Лапи. Доля її  дуже скидається на долю відомої Катрі Білокур. Полола буряки колгоспні, ростила дітей і ... писала вірші. Та такі, що брали за душу. Тоді було Ніжинське культпросвітнє, бібліотекарство в чужій, але вже в рідній Зеленівці, куди вийшла заміж. Створення фольклорного гурту “Золоте перевесло”. І важка недуга. Для першої операції на серці кошти збирали Мотроньці всім селом. Потім допоміг брат Олександр Іванович. І була не одна та операція в клініці Амосова. Лише поезія й тримала цю мужню жінку на світі. За єдину літню ніч написала поетеса про рідний хутірець, та врешті -  про всі українські хутірці, про їхню долю, щемних віршів, що другої такої ж творчої ночі лягли на музику  самодіяльного композитора Миколи Григоровича Кирика з Сулимівки Яготинського  району, що на Київщині. І злетіла пісня під зелені чуби сосон.


І бриніли сльози на очах в сивочолих баланінців. Їх лишилося зовсім не багато. Іван Петрович Бойко, що розміняв восьмий десяток своїх пасічницьких літ,  частував всіх свіжовикачаним медом. Ганна Антонівна Крисенко  та Ганна Романівна Жила -  спогадами, як пекли вони житні колосочки на солом’янім багатті, і які ті зернини були смачні в голодні роки. А курінський  механізатор Володимир Миколайович Горбач омив душі і сивочолих ветеранів, і дворічної  Ангелінки Сунки - наймолодшої  нащадки  баланінського кореня -  українською піснею щирою,  на гармоніці проспіваною.


І “Золоте перевесло”, і хор курінського Будинку культури, і поет Петро Хілобоков, що сьогодні мешкає в Конотопі, сумом і радістю серця сповнювали. Адже поки живі  баланінці – живий, хай у спогадах, їхній хуті-рець, їх столиця дитинства, дорогоцінніш якої немає нічого на світі.

 

Іван Просяник