Продовжується святкування в районі головної, вікопомної події – закінчення фашистської окупації. 18 грудня 1942 року звільненням с.Півнівка Луганської області почалося визволення України. Наш рідний Бахмач і район став вільним у вересні. Дмитрівка нинішня згадувала, вже 64 рік поспіль, про той радісний день 14 дня першого осіннього місяця. Було дуже холодно й вітряно. Та хіба їм, фронтовикам, до того звикати? Та когось вже літа й старі рани не пускають навіть в недалекий путь – до Меморіалу в центрі рідного села прийшли ті, хто зміг прийти. У клубі, де свято продовжилось, їм надали почесні місця в першому ряду.

 

 

Не старіють душею ветерани, дружно підспівують місцевим артистам... 

Артисти ж вітали і всіх дмитрівчан – відтепер,вирішила місцева влада, будемо проводити і День селища цього дня. І правильно, бо без нього не було б і селища. “А яким він був в тому, 43-ому?” – питаю Бориса Гнатовича Киричка, шановану в селищі людину, ветерана війни і педагогічної праці, відомого в районі і за його межами краєзнавця. “Перемінливим: то сонце вигляне, то хмарки насунуть, а між хмарами – то сірі, то зелені літаки, німецькі й наші”. Згадує про той день і нинішній голова селищної ради ветеранів Євтушенко М. І. – саме йому “передав справи” Борис Гнатович. Тоді ще хлопчик, Микола Іванович, разом з мамою, бачили , як наші солдати ховали всіх полеглих, і своїх, і німців – багато їх полягло в бою за Дмитрівку.
А взагалі додому, в рідне село, не повернулося з фронтів Великої Вітчизняної 458 дмитрівчан. Вічна їм пам’ять!

 

І ось вже 64 роки живе і пам’ятає селище про той святий день. А взагалі то живе Дмитрівка, а за літописною назвою – Дмитрів- вже понад 800 років. Першу згадку про нього ми знайшли в “Літопису руському”( Київ, 1989р., стор. 332), в Бахмацькому історичному музеї:
“...У рік 6691(1183), місяця лютого у двадцять і третій день прийшли... безбожні половці на Русь пустошити, до города Дмитрова, з окаянним Кончаком і Глібом Тирійовичем. Але через Боже заступництво і не було шкоди од них”.

І нехай ніколи тієї шкоди не буде, хай процвітає рідне селище, повниться справами добрими і людьми гарними – лунало зі сцени, на якій красувався напис: ”Моє селище – моя колиска”. Колиска воно і для ветеранів праці, і для молодих, яким в цьому році лише паспорти видають – вітали їх на сцені з однаковою шаною. Вшановували “золоті” подружжя і молодят, що тільки збираються стати парою, першачків-школяриків і найдбайливіших господарів, чорнобильців і афганців, матусь багатодітних... Усіх старався пошанувати селищний голова Ковтун Станіслав Михайлович і словом, і піснею. Не забув подякувати і помічникам в організації свята – райдержадміністрації, всім місцевим підприємцям. Без тієї допомоги не було б можливе й гостинне частування ветеранів по закінченні святкової програми та й чисельні подарунки, котрі отримали всі, кого запрошували в той день на сцену Дмитрівського будинку культури.
До речі, теж відремонтованого загальною допомогою. А ось чи буде в ньому нарешті тепло, подивимось взимку.

А ввечері в Дмитрівці й жарко було – від святкового феєрверку.