27 серпня відбулася чергова сесія міської ради. Протистояння продовжується: за 5 років виборчої каденції так і не дійшли згоди міський голова і депутатський корпус. І що цікаво, це саме ті депутати, які постійно ходять на сесії і не менш активно працюють реально - у комісіях, зі зверненнями громадян, бо їх знає громада в обличчя. Саме серед них міський голова у своєму „Відкритому листі до громади та депутатів міської ради” („Порадник”, №33) назвав тих, хто за словами Олега Васильовича, „особливо відзначився”. Як на мене, громадянки міста, хай би кожен депутат так відзначався, бо ми, жителі вулиці Ніколаєнка, наприклад, і не бачили свого „обранця” (пишу в лапках, бо ж ми його й не обирали, вони до нас „надійшли оптом” – у партійних списках). Так само я, будучи присутньою майже на всіх сесіях, не знаю частини депутатів узагалі. Із новими змінами в законі про вибори, здається, вони не стануть ближчими до нас, виборців.

 

Та повернемось до сесійної зали. Депутати почали з так званих „земельних” питань: про надання ділянок під забудови і ведення господарства тощо. При розгляді виник цікавий нюанс: одні такі заявники приходили на три сесії підряд, щоб пояснити свою проблему, але оскі–льки сесія відбулася лише з четвертої спроби за відсутністю кворуму, у них увірвався терпець – того дня вирішували їх проблему без них. І знову основний тягар роботи й відповідальності за прийняті рішення ліг на тих, хто пості–йно „відзначається”. Наступне питання є фундаментом усієї роботи– розподіл бюджетних коштів. Тому депутат В.Гурин пропонує голосувати за кожен пункт окремо – і голосування за цю пропозицію ледве не приводить до зриву сесії. При більшості „за” міський голова „утримався”, що настільки обурює і того, хто її вніс, і його товаришів по фракції (БЮТ), що вони ладні покинути залу. Адже депутатів на сесії рівно стільки, що коли один «проти» чи «утримався», рішення не проходить. Напевне, зваживши наслідки, О.Поліщук ставить пропозицію на повторне голосування – прийнято, засідання продовжується.

Скільки списів ламається при тому розподілі грошей! Бо ж міський бюджет – як у жебрака гаманець. А треба ж і дахи крити, і борги віддавати, і зарплату платити. Керівник „Комунальника” настійливо просить: його працівникам заборгували зарплатню з липня, той же дах на гуртожитку потребує ремонту і т.д. І раптом просте запитання депутата М.Виноградова вмить зупиняє всі пристрасті:” А чи є ті гроші, колеги? Читаємо, що в країні недовиконання бюджету 30%, а в Бахмачі – перевиконання? Так гарно працює в нас усе?”

Виявляється, що грошей дійсно немає. Це лише заплановане перевиконання: мо’ буде, а мо’ й не буде... Так що ділимо?  Отакий у нас плановий, соціалістичний бюджет! І хтозна як би та сесія завершилась, аби не „незапланована” подія: сльози присутньої в залі мешканки Бахмача В.Г.Ріпи: „Не можу вже я більше, скільки ж можна? Ось у 2006 році підписано головою Поліщуком: „Терміново виконати ремонт даху”. Де ж ті кошти, а дах все тече...” – показує жінка папери, де ті обіцянки завізовані.

Усе ж віртуальний бюджет доводиться розподіляти – а раптом виконаємо, і в першу чергу на дахи – вирішують майже одностайно. Чому майже? Тому що борги – це справа честі, і першочергово треба розрахуватися ще за зимові снігоочисні роботи. Ось так і смикали ту бюджетну ковдру на всі боки.

А чому все-таки мер утримався, спитаєте? Спитав про те й голова бюджетної комісії В.Слюсар: „Визначте свої пріоритети, Олеже Васильовичу. Раніше Ви подаєте проект дефіцитного бюджету лише на 10 місяців, а тепер на вуличне освітлення плануєте 35 тисяч. Так у нас же борги людям за роботи, на зарплату і за послуги – „Комунальнику”. Людей із заявами Ви відсилаєте до голови бюджетної комісії, а що ми вирішуємо, коли Ви приймаєте одноосібні рішення, не враховуючи наше спільне - узгоджувати фінансові питання на сесіях?” І Олег Васильович пояснює, що для нього пріоритет саме освітлення. Звісно, і там, на темних вулицях, люди живуть (виборці). А під дощем восени у квартирі, де від сирості вже грибочки виросли, не хотіли б? Про це мені повідала жителька будинку №7 по Я.Мудрого, яка теж на сесію прийшла з проханням.

Важко-важко бути при владі, хто ж не розуміє... Одне незрозуміло: ніхто ж на налигачі туди не тягнув, чому ж знову й знову хочеться? І знову будуть накладатися нездійснені резюме, і ділитися незароблені гроші... Бо ж де їх заробити, коли наші „обіцяльники” здають одне за одним підприємства і вносять у свої бюджети кошти на чергове свято. Що святкувати, шановні?

А сесія (ми ж про неї!) і цього разу до кінця не дотягла: залишилося ще кілька питань, коли в когось з депутатів не витримали нерви – пішов. Кворуму знов не стало – до наступної зустрічі...