Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 01 жовтня 2010, 14:03
„А що там у них за робота – книжки видавати!” – бувало, чула таке. Так говорять люди, далекі від розуміння просвітницької ролі бібліотекаря. Особливо, коли це сільська бібліотека. Це чомусь нашим міністрам зверху здалося, що всі села вже давно з Інтернетом і там можуть без проблем вчитися за електронними підручниками. А насправді в далеких селах і з телефонним зв’язком великі проблеми, і пошта працює не щодня, і хліб їдять не гарячий, а закуповують у „заїжджі” дні. Та ми зараз не про це – про бібліотеку, яка на селі – один з осередків культури, що і в роки тотального руйнування не перервав своєї роботи, витримує ось уже скільки років – у більшості своїй - холод неопалюваних приміщень, нестачу книжкових фондів і неповну зарплату на 50% чи 75%. А ще вони співають, танцюють, творять...
Саме про таку, одну з них, хочу розповісти. Це людина, яка прийшла в бібліотеку з колгоспного лану і стала народною поетесою. І хоча вже не працює, такі люди завжди в строю. Як це в неї:
Вперед рухають прогрес
Криза і фанатики.
Як проходить цей процес?
Подивіться з практики.
17 вересня 2010 року. У Зеленівці лунають пісні. То був творчий вечір Мотрони Лапи. Отакої фанатки, як з цього її вірша. Фанатизм той діючий, дуже позитивний, життєдайний. Ось „подивіться з практики”.
Її поезія – від землі, від хуторочка Баланін (давно вже зник він з мапи України), де „дощі мене обмивали, поля хлібні мене годували, солов’ї співали, зозулі кували”. Певна річ, її поезія не естетська, не досконала за правилами віршування, але це яскравий зразок суто народної творчості. У віршах Мотрони Лапи постає просте життя вкраїнського села, його біди й радощі, будні й свята, коли всією вулицею збирались на посиденьки, коли толокою будувались, гуляли весілля всім селом.
Отак, з поезією та піснею йшла по життю сильна українська жінка Мотрона. Життєві стежини привели в Зеленівку: сім’я, діти, робота в колгоспі, а потім, упродовж майже двох десятиліть - у сільській бібліотеці, та ще й заочне навчання в училищі культури. Працювала, мріяла, творила, враз – зупинка... підкосила хвороба.
„Пожалійте мене, небеса,
Хай зоря моя ще не згаса”, - благала.
І мабуть, сам Творець приголубив її своє ласкою, подарував той великий, незбагненний багатьом дар життєлюбства, що дає їй сили боротися за життя. Виплекана роками пісня виливається в збірку „Вічна рапсодія”. І пісні її співає Україна, друкує популярна, теж, можна сказати, народна газета „Сільські вісті”, запрошує на гостини програма про цікавих людей „Надвечір’я”. І знов збирається в хаті її „підкова щастя”: мама, діти з онуками - „селючки мої небалувані, найрідніші мої, найлюбиміші”, уже й правнучка Валерія з’явилася на світ, брат „князю мій прекрасний, Володимире”, двоюрідний брат Іван – її ангел-охоронець, з котрим удвох боролися за життя. А скільки ще тих чужих, які стали немов ріднею, людей у Київському інституті Амосова, у Бахмацькій кардіології, що серце її рятували не раз! А друзів по всій Україні – таких самих ентузіастів пісні!
Ось і сьогодні тут, у зеленівському клубі-костьолі, віншує подругу піснями й короваєм на рушнику вишиваному пара, теж піснею повінчана: Надія з-під Полтави та Микола з Яготинського району - батьківщини легендарної Катерини Білокур, теж народної мисткині. ”Зателефонувала Мотя – запросила на творчий вечір, то вже й не спалося, за ніч народилися ці мелодії на її вірші”, - щиро ділиться баяніст М.Кирик.
І ллються її, Мотині пісні, що так і лягають на музику. Та й як їх, такі ось вірші, не заспівати:
О, як співали соловейки!
Їм помагали деркачі.
Де вони брали диво-флейти?
Як ноти бачили вночі?
Оті соловейки, напевне, надихнули Мотрону колись зібрати докупи зеленівських дівчат, мов перевеслом зв’язати їх у пісенний гурт - і стали вони зватися „Золотим перевеслом”, і співають з її легкої руки ось уже двадцять років. Самій, на жаль, хвороба не дозволяє вплітати й свій голос у переспів рідного гурту. А от вони співали і на цьому творчому вечорі, та й як - мікрофонів не треба було! І дарували своєму керівникові теплі слова, що народилися під пером директора місцевої школи, а їхньої „перевеслівської” подруги Лідії Симоненко: „... Ця дивна жінка зіткана з любові”.
Співали й колеги –культпрацівники з районного Будинку культури, які вдихнули у вірші Мотрони музичну душу. Так, глядачів звеселила „Жартівлива пісня” в музичній обробці Олександра Гненика і продемонструвала багатожанровість її поезії пісня у естрадному аранжуванні (С.Самусь і Д.Курбангельдиєв) „Я ще жити повинна”.
Вітала Мотрону Лапу влада – голова райдержадміністрації О.Допа і районної ради В.Сорока, начальник відділу культури О.Ситайло, а також директор централізованої бібліотечної системи району С.Туз, директор районного історичного музею Т.Стрикун, продовжувачка її бібліотечної справи в Зеленівці Л. Дорошенко. Зворушливо говорив про сестричку Іван Сипливий, якому віршовано дякує Мотрона: „На твоє добро міри немає...” Його щедре серце так часто рятувало її кволе серденько, не було б без Іванової помочі так багато, що зараз радує її в житті.
І всі висловлювали щире захоплення силою духу цієї „справжньої української жінки” з тих, хто „рухає прогрес”.
А втім, найкраще про це вже сказали її вірші: „Життя любить не перестану”.
Н. Теплова
Детальніше...