«Вишивайте, дівчата, вишивайте всі!»

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
 Вересневого чудового дня, одного з таких неповторних золотих днів „бабиного літа” до районного історичного музею сходилися відвідувачі здебільшого жіночої статі. На зустріч з бахмацькою вишивальницею Галиною Миколаївною Скороход прийшли і колеги по захопленню, й учениці міських шкіл, що теж познають ази цього давнього, як світ, виду мистецтва, і просто шанувальники прекрасного. У залі їх зустрічала ... краса. Буйногриві коні неслися по зелених луках, грайливий песик дивився просто вам у вічі своїми бісеринками-очицями, пейзажі розповідали про всі пори року, незмінно улюблений всіма майстринями Кобзар супив брови під своєю знаменитою смушковою шапкою і суворий лик Богородиці нагадував про вічне. А в другому залі килими майоріли веселковими кольорами, подушечки-думки так і зазивали покласти голову на їхні теплі візерунки, вишиті сорочки і спідниці так і просилися на молодиць, що їх роздивлялися, а рушників..!
 
«Спасибі Галині Миколаївні за те, що погодилася поділитися своєю красою. Сподіваємося, усі наші відвідувачі виходитимуть з цієї виставки зі світлим почуттям радості», - почала свій ви–ступ директор музею Т.Стрикун. Тетяна Миколаївна розповіла про історію вишивки у світі та нашій країні, яка сягає в сиву давнину.

Культура вишивки на території України була частиною загальносвітового розвитку цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. У першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого рівня розвитку в народів, яких ми вважаємо основними носіями стародавньої культури – вавілонян, древніх греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані. Особливою пишністю характеризується вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі.

У часи Київської Русі серед знаті набула великої популярності вишивка золотими й срібними нитками. Нею прикрашали святковий, ритуальний, княжий одяг. Центрами виготовлення вишивки були монастирські школи, у яких дівчата вчилися мистецтву оздоблення тканини. Заняття вишиванням в Київській Русі вважалося справою елітною. Дуже популярним було вишивання в родинах великих князів. Протягом віків усе більше й більше людей долучалося до цього заняття, і сьогодні вишивка – це мистецтво всенародне, у якому через віки пронесена і збережена художня пам‘ять народу.

На Чернігівщині також склалися свої традиції вишивання. Окремі пам’ятки стародавніх вишивок нашого краю зберігає і наш музей. Саме він зібрав колись і вишивальниць у „Бахмацьку світлицю”, зараз вони оселилися в районному Будинку культури, і того дня представляла свої роботи саме їхня подруга, член клубу Галина Миколаївна Скороход.

Її навчила вишивці сусідка, коли було Галинці лише 7 рочків. І запалила дитяче сердечко любов’ю навіки. Усі свої премії чергова станції Галина Миколаївна вкладала в нитки по дорозі на роботу у поїзді вишивала, їхала у далеку дорогу – вишивала, відпочивала, вишиваючи. Ну а коли чекала одного з трьох синів із чужодальнього Афгану, то часу в неї було вдосталь – не могла спати ночами і коротала їх у вишивці. Вишивка її фактично врятувала тоді від розпачу. За ті два найдовші роки був готовий килим – подарувала сину, коли повернувся. Три сини у Галини Миколаївни – і три килими, красені уквітчані. На кожен, розповідає, два роки пішло, щодоби по 6-7 годин працює майстриня – дня не буває без вишивання, просто інакше вже не може. Її роботи бачили Київ і Батурин, її рушники їдуть за кордон, замовляють люди – хочуть повезти з рідної землі часточку її нетлінну.

А ще поділилася з нами Галина Миколаївна цікавою бувальщиною чи то легендою – розумійте, як хочете. Подарувала одна мати синові на весілля рушника, та коли вишивала – не вистачило полотна, і вона доточила його шматочком, мережкою приєднавши. Одружилися, живуть молоді – а життя не клеїться, як кажуть. І сниться сину рушник. „Що то, мамо?” – питає вранці. І мати все зрозуміла: ”То я, сину, винна”. Рушника того забрала –і наладилося в сім’ї. Не можна, щоб плутані нитки були і з споду рушника, треба, аби все гладенько-рівненько було, то так і в житті буде.

А ще Галина Миколаївна звернулася до всіх присутніх дівчаток: „Вишивайте всі, хто не лінується, звичайно, бо це дуже кропітка робота. Але ж як воно вам до душі ляже, до серця - ось тільки почніть. Бо ж краса, кажуть, тримає наш світ”.

  Н.Теплова