Скажете, немає такого? І я так думала ще недавно. Допоміг мені побачити перший і єдиний у місті пам’ятник Кобзареві друг нашої газети і „шукач скарбів” Василь Іванович Ковтун. Шукачем скарбів колись назвали в газетній статті його вчителя, засновника Бахмацького музею Миколу Гнатовича Яременка. Саме він прищепив любов до історії, до пошуків своїм учням, тож Василь Іванович і нині не пройде повз цікаве, унікальне у своєму роді. Саме про таку унікальну пам’ятку на одній з вулиць Бахмача і повідав мені.

 

 

 У затишку невеличкого провулку Хмельницького, що в районі званої в народі „Брехайлівки”, біля розлогого куща калини стоїть ця дерев`яна скульптура. У ній продовжила життя стара липа, котра досягла своїми вітами проводів і стала небезпечною. Хазяїн розпорядився розумно – дерево стало постаментом і матеріалом для роботи вмілим рукам. І яке було моє здивування, що цим майстром виявився вже знайомий нам Володимир Марченко з села Бахмача. Так, саме той, що вирізав з верби скульптуру Богдана Хмельницького – про це розповідала вам, познайомившись з автором на Спасівському ярмарку. Розговорилися з господарем оселі – Анатолієм Мажарою. Виявляється, вони - давні друзі, дізналася від товариша, що Володимир і співає гарно, і „трудяга він великий”, і при всьому – дуже скромна людина.

Тож і не знає ніхто, що в нашому місті все-таки є пам’ятник Тарасу. За всі роки жодна влада не спромоглася встановити  його, а двоє друзів вирішили – бути пам’ятнику поетові до ювілею. „Це якраз було 190-річчя в березні. За два дні Володя його зробив, ну а я вже ж підфарбував, доглядаю за ним”. Цікавлюся, чи, бува, не шкодить хтось. „Ні, навпаки, діти часто сюди на велосипедах приїжджають – постоять, помилуються - і все. Бачте, місце ж тут для нього гарне – як кажуть: „Без верби і калини немає Вкраїни”, так біля калини й стоїть, навесні тут дуже гарно – квіти, садочок цвіте”.