„Діти війни” – тема, яка залишається актуальною вже скільки років поспіль. Чому? Мабуть, тому що закон цей приймався як популістський, спекулювали на ньому партії і політики здебільшого в передвиборчі кампанії, а в заручниках опинилися суди, Пенсійний фонд і, звичайно ж, самі діти війни.

Спробуємо розібратися. Перша редакція Закону підписана Президентом Л.Кучмою 18 листопада 2004 року, у прикінцевих його положеннях зазначається: „Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року”. Чи не дивно – через 2 роки? А тому що популізм чистої води: прийнятий між двома турами виборів, коли назріло протистояння між В.Ющенком і В.Януковичем. А потім – хоч трава не рости. Ось так і не росте...

 

Так от, згідно з цим Законом дітьми війни визнані особи, яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945р.) було менше 18 років. Тобто це люди, що народилися між 1 вересня 1927 і 1 вересня 1945 років.

Із низки пільг суттєвими є:
- першочергове відведення земельних ділянок для будівництва та городництва (хоч у 70-80 років уже своє відробили, так онукам залишать!)

- право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами, і то „в межах середніх норм споживання” (ну вони вже звикли за життя економити).

А ось такі, як „безплатний проїзд всіма видами транспорту”, - мильна бульбашка, бо вони й так їздять, як усі пенсіонери. Або ж і зовсім смішні: „Право на чергову відпустку в зручний час” чи „ на переважне залишення на роботі при скороченні” – якраз це про них, 70-80-річних!!! Ну хіба що – про наймолодших дітей війни, яким у 2006-у пішов 61 рік, і вони ще побажали працювати.
30-відсоткова надбавка до пенсії.

Та головний камінь спотикання – це ст.6, згідно з якою дітям війни „пенсії підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком”. Бо цю надбавку так нікому й не виплатили.

У держави накопичився величезний борг перед „дітьми війни”, добровільно виплачувати його вона не збирається – грошей немає. Закон прийняли, а в щорічний бюджет ці кошти в повному обсязі не закладають, і так, мовляв, Пенсійний фонд не встигає дірки латати у своєму бюджеті - такі великі кошти йдуть на щомісячні пенсійні виплати.

От і пішли «діти війни» в суди захищати права, адже це єдиний спосіб хоча б колись отримати свої гроші. І дехто вже, кажуть, отримав.

До речі, тим же Законом, ст.9 сказано: „Нагляд за додержанням цього Закону ... забезпечується місцевими державними адміністраціями”.

Чому виплати різні?
Тому що з 2006 року і досі до Закону приймалася маса змін і поправок. Так, дія його була призупинена, потім Конституційний Суд визнав це незаконним (двічі), потім змінили вид судочинства. Так,  масово почали звертатися до судів лише з 2009 року. А тоді позови розглядалися як адміністративні, де позовна давність – рік, тобто і виплачувати надбавки повинні були за цими позовами за рік. А з березня 2010 року КС вирішив, що позови повинні розглядатися як цивільні, а відповідно до Цивільного права позовна давність – 3 роки. Отже, суди відшкодовували недоплату за 3 роки (близько 3-4 тис.грн.). Але це тим, хто встиг за цей час пройти через суди. І нарешті остання зміна Конституційним Судом – знову ці справи в адміністративному судочинстві, і зі строками давності теж зміна – тепер вона становить 6 місяців. Тож пенсіонерам, які стали звертатися до судів у 2010 році, відшкодовували заборгованість за 6 місяців ( близько 1 тис. чи й менше). Якщо відшкодовували!

Чому не всім виплачують?
Питання: хто це робить? Пенсійний фонд. Тобто, саме ПФ є відповідачем у цих справах.
А він не завжди згоден з рішенням суду й оскаржує в апеляційному порядку справедливі рішення суду, ці апеляції також повинні розглядатися судами – і ця тяганина все триває.

Що обіцяє новий рік?
Читаємо в Законі України „Про державний бюджет України на 2011 рік”, який набрав чинності 1 січня 2011 року (до речі, ухвалений за рекордні півгодини!):
„... Надбавки дітям війни не перераховуються, оскільки виплата їх провадиться у фіксованому розмірі (49,80 грн.), незалежному від зміни прожиткового мінімуму”.

Буде так чи інакше – сказати важко. Надто вже „нещасливий” цей багатостраждальний Закон. Але якщо „зафіксували”, то, напевне, стільки й платитимуть. Але питання залишаються та ще й додаються.

 

 Від чого ж „зафіксували” ці 49,80 грн?
Де ж обіцяні 30 відсотків?