Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Людина починається з добра?
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 04 лютого 2011, 13:15
Уявіть собі великий пухнастий клубок біло-жовтавого кольору. Це наш кіт Напа, Наполеон. Ось він повагом піднімає свою голову, розплющує великі жовті очі й допитливо дивиться на вас: «Навіщо зупинили солодкий сон?» Його маленькі вуха, білі, із світло-жовтавими грайливими цяточками, починають рухатися, прислухаючись, про що ви говорите. Напа витягує вперед лапи, граціозно вигинає спину, довгий пухнастий хвіст, теж із жовтуватими смугами, ледь-ледь тремтить від задоволення. А приплюснутий ніс знову тицяється в бабусину долоню. Наполеон найбільше любить спати в бабусі на руці. Вона може довго сидіти в одній позі: нехай ніжиться наш улюбленець.
Породистий, красивий кіт. Зовнішність у нього справді аристократична, наполеонівська, а от характер зовсім не войовничий. Добрий, лагідний і розумний, він досі не перестає дивувати мене тим, як йому вдається відчувати мій настрій і миттєво реагувати: радію я – і поруч веселий непосида-пустун (це з чотирма кілограмами), сумую – кіт сідає на підвіконня й тужливо годинами дивиться у вікно. Тоді бабуся йде з ним гуляти на вулицю, на волю. За межі подвір’я він ніколи не виходить, очевидно, розуміє бабусині застереження. Після прогулянок вона миє Напі лапки. Правда, цей «ритуал» не дуже йому подобається, проте чекає терпляче на його завершення. Узагалі, кіт найбільше прив’язаний до бабусі, може, тому що вони завжди удвох, а може, більше уваги, тепла й терпіння вона йому дарує.
Як би там не було, а Наполеон – наш сімейний улюбленець і гордість.
«Кіт як кіт», - скажете ви! Таких у Бахмачі не перерахувати. Згоден, але справа в тім, що Напа – улюбленець домашній. Я інколи чую від друзів, які люблять гратися з ним: «Повезло твоєму Наполеону. Якби не ви, загинув би десь на вулиці такий красень». Так, йому повезло. А як же бути напам чи муркам, які народилися від бездомних і самі стали бродячими, або ж тим, чиї бездушні господарі погралися й викинули як непотріб.
«Кіт як кіт», - скажете ви! Таких у Бахмачі не перерахувати. Згоден, але справа в тім, що Напа – улюбленець домашній. Я інколи чую від друзів, які люблять гратися з ним: «Повезло твоєму Наполеону. Якби не ви, загинув би десь на вулиці такий красень». Так, йому повезло. А як же бути напам чи муркам, які народилися від бездомних і самі стали бродячими, або ж тим, чиї бездушні господарі погралися й викинули як непотріб.
Зима цього року в Бахмачі сніжна, красива, помірно холодна. Раді їй люди. Та чи розділяють нашу радість інші живі істоти, що помирають від голоду й холоду?
Буваю в однокласника, який мешкає в багатоповерхівці, часто бачу біля його під’їзду двох котиків і не заздрю! Такі ласкаві, а такі невезучі. Не- везучі двічі, бо серед мешканців під’їзду є три «особи», що дико їх не- навидять. А ще й сусідам спокою не дають, коли ті крадькома на ніч пустять до підвалу погрітися чи нагодують. Я знову не перестаю дивуватися: котики відчувають добро і зло людське. Коли ми з товаришем виходимо з будинку, вони, хоч і насторожено, але довірливо, дивляться і чекають чогось смачненького. Зате стрімголов летять у різні боки, як зачують «знайомі» голоси чи кроки ще за дверима. Скільки нелюдської люті, зла, звідки це? З якої планети впали?
Я спочатку не розумів друга, чому мені слід стояти на «атасі», доки він почастує Кузю й Мурчика (так їх називають Люди-сусіди). А потім став свідком дикої сцени, коли одна з «осіб» називала поганими словами стареньку жінку за те, що, не ховаючись, виносить тваринкам хліб чи картопельку, на яку вони з такою жадібністю накидаються. От я і думаю: творити добро це хорошо, погано чи навіть небезпечно? Не розумію, за що людина щедрої душі регулярно одержує порцію адреналіну? Кого ж нам брати за приклад? Невже і я зможу бути таким?
Звичайно, тваринки у квартирі – це зайві клопоти, певні незручності, але, я переконаний, нічого не можна порівняти із тихим муркотливим сном улюбленця в тебе на руках.
Може, я помиляюся?
Максим Прокопенко, 7 клас
Детальніше...