Нині проти українства ведеться неоголошена, планова, підступна війна. Якщо на початок XX століття нараховувалося близько 80 млн.етнічних українців, то на початок нашої державної незалежності ця кількість зменшилася до 52 мільйонів. За 20 років новітньої України наші щорічні людські втрати становлять близько 400тисяч населення, що призвело до 46 млн. „Експерти” ООН спрогнозували на 2050 рік загальну кількість у 23 млн.осіб, тобто темпи нищення української титульної нації становитимуть понад 500 тисяч на рік. Ці втрати співвідносні із втратами українців у часи Другої світової війни.

Хто ж веде цю невидиму війну, яка до 2070 року, що випливає з наведених розрахунків, може призвести до повного знищення однієї з найдавніших націй світу?

 

Позаяк війна є неоголошеною, відповідь можуть дати ті, хто виграє сьогодні від зубожіння українців. Нині вже достеменно відомі імена найбагатших людей України, так званих олігархів, які в переважній більшості мають неукраїнське походження. Чи сталося їх казкове збагачення завдяки талантові і наполегливій праці? Безумовно, це не так, адже серед новоявлених скоробагатьків є таксисти, барахольники, злочинці. Для того, щоб знищити виробництво, сільське господарство, науку і культуру та зосередити в руках одиниць величезні багатства, необхідний був план і організація.

Добре відомий вислів: хто володіє інформацією, володіє світом.
А хто в нас володіє? Перший Національний – це Бенкендорф, Арфуш, Шустер, канал «1+1» майже повністю захопили іноземці, на ICTV хазяйнує американська компанія. Щоденно ллється потоком пропаганда космополітичної антикультури, розпусти, насильства, сексуальних збочень. Різноманітні „лохотрони”, що їх ведуть кисельови, шустери та інші, виконують замовлення формувати громадську думку у відповідному напрямі. Центральна лінія для досягнення мети українофобів – це денаціоналізація України. Головне – витруїти з нашого серця національний дух, викорчувати із національної свідомості історичні корені, зробити нас безпам’ятними манкуртами.

Україна стоїть на тій крайній межі, за якою вже може не бути ні української держави, ні української нації. Страшна хвороба спіткала наше суспільство – глибока зневіра і песимізм. Так, країна доведена до руїни: зруйноване виробництво (Бахмач тому приклад), неконтрольовано зростають ціни, збільшується безробіття, деградує духовність у цілому. У результаті більшість населення опинилася на межі зубожіння і розпачу. Тому багато хто замикається в собі, обмежується лайкою і прокльонами. Одначе цим біді не зарадиш. Адже зневіра придушує волю, веде в болото бездіяльності, а бездіяльність руйнує людину фізично і морально.

 Ніхто за нас не вирішить нашу долю в наших інтересах, якщо не вирішимо її самі. Та всі найпекучіші проблеми не є фатальними, якщо розв’яжеться ключова – кадрова. Іншими словами, якщо в законодавчій, виконавчій та судовій гілках влади критичну вагу матимуть українські кадри. Чого, на жаль, не було впродовж усіх років незалежності. Коли б це було не так, то Україна, яка, за висновками найавторитетніших зарубіжних експертів, мала чи не найкращі серед пострадянських держав об’-єктивні передумови подолати перехідну кризу, досягла б такого рівня розвитку, який мають країни Балтії, хоч їх стартові можливості були значно гірші, але з перших кроків замінили радянські кадри національними і почали проводити цілеспрямовану національну політику.

Усіх, хто в’їжджає до США, на вокзалах і адміністративних установах зустрічають величезні плакати: „Любіть Америку або забирайтеся геть!” Цим гаслом перейнято все життя цієї країни. Права людини і громадянина невід’ємні від його обов’язків перед державою і суспільством. Так діє справжня демократія. Аналогічно й ми повинні вимагати від усіх, хто живе в Україні: „Любіть Україну або забирайтеся геть!” І забезпечити цю вимогу законами держави і позицією громадськості.

P.S. Нещодавно у своєму інтерв’ю Ю.Тимошенко поінформувала українців, що за останні 2 місяці 2010 року українські олігархи перегнали в офшорні зони 25млрд.доларів! А віце-прем’єр С.Тігіпко все бідкається, що Пенсійний Фонд порожній! „No comment”, як кажуть англійці...