Стоїмо з керівником міського комунального підприємства „Комунальник” Л.Ігнатком біля Меморіалу Слави. Відлунали державний Гімн, вітання, на гранітних плитах вітер грається пелюстками квітів – черговий мітинг-реквієм до Дня Перемоги пройшов. За пагорбом, із якого грізно споглядає Мати -Батькіщина з мечем, бігають по стежках діти. І Леонід Іванович  ділиться роздумами, які, каже, давно не дають йому спокою.

Догляд за пам’ятниками на території міста і кладовищами – це обов’язок комунальної служби. І щороку, говорить Леонід Іванович, бачать вони на цих святих місцях сліди людської байдужості або ж і того гірше... Подумала про якесь різке слово, але ж ні, байдужість – це найгірше. За відомим висловом, немає нічого гірше байдужості, з мовчазної згоди якої звершуються усі злочини світу.

 

Цього року погода змусила генеральне прибирання робити якраз напередодні свята. І прибирати пам’ятки людської присутності: пакетики - кульочки, пляшки тощо. „Та найбільше мене особисто турбує те, як ставляться до цього місця. Веде вчителька клас – і через сам меморіал, діти можуть бігти й по плитах. Роблю зауваження, у відповідь обурюється: „А що ж нам, обходити?” Як незрозуміло дорослій людині, яка виховує дітей, що це той самий цвинтар! Адже по могилах ми не ходимо?! Так і тут повинно бути шанобливе ставлення. Сюди прийти – вшанувати тих, хто лежить під цими плитами, їх колись ховали тут усім містом, урочисто. От аби у школах взяли за правило проводити виховні години на цю тему, думаю, дітям тоді б і зауважень робити не треба було – вони б росли свідомими людьми”.

Так, я добре пам’ятаю той травень 1975-го, коли весь Бахмач стояв на площі Богдана Хмельницького і їхали військові машини з відкритими кузовами, на них, вкриті кумачем, стояли труни – їх звозили до братської могили з усіх куточків міста, де були поховані солдати тієї війни. Це дійсно велика братська могила, а не просто пам’ятник, встановлений на честь...

І тут, згодна з Леонідом Івановичем, ми повинні проходити в скорботній тиші, а не гасати  в „доганялки”. Недаремно наші молодята покладають сюди квіти. Тільки і вони, і діти повинні запам`ятати одне – ми вклоняємося, а не святкуємо тут. Тим паче, з пляшками і цигарками. До речі, інформація для „металошукачів”: після варварського пограбування зірка на Вічному вогні вже не бронзова, просто пофарбована - не витрачайте даремно зусиль.