Завершився навчальний рік. 27-го травня у всіх школах продзвенів останній дзвоник. Потім відлунав останній шкільний вальс. У Бахмачі цього року знов повернулись до підзабутої за рік традиції збиратися на головній площі міста, тож цікаві бахмачани 28-го травня виходили помилуватися юним дефіле вулицею Жовтневою. Приємно було відмітити, що сукеньки дівчаток здебільшого вже не нагадували перший бал Наташі Ростової, а були скромні й пристосовані до повсякденності. От якби ще й на узагальнену пиятику витрати зменшили! Навпаки – навіть напередодні пітєйні заклади міста були заповнені „святкуючими” батьками з педагогами. „А що це, хіба сьогодні випускний?” – питаю, прикинувшись наївною. „Та ні, це останній дзвоник!” Такі ми є.

Того дня щасливі школярі заполонили Бахмач – нарешті воля! Дивно, чому ми всі радіємо, коли її закінчуємо, а потім ностальгуємо? Такі філософські думки навіялися, напевне, ще раніше, 26-го травня, на концерті у нашій музичній. Так ми вже за традицією її звемо, хоча в Бахмацькій школі мистецтв діє і хореографічний відділ. От лише не вистачає моєї давньої мрії – художнього...

 

Але не про це і не сьогодні.  Про чудовий вечір скрипкової музики і роздуми про музику та вчителя взагалі – від різних моїх респондентів - читайте у наступному числі „Порадника”.

1 червня  захищали дітей (традиційно першого дня літа святкують Міжнародний день захисту дітей). Ось як це робили біля їхнього головного Будинку – дитячої творчості (колишнього клубу Леніна).

Школярі молодших класів міських шкіл танцювали циганочку, лезгінку і навіть сіртаки, співали,  слухали цікаву розповідь про народні звичаї. Та ще з більшим задоволенням плюскались у водичці фонтану і стрибали на батуті, який віднедавна стаціонарно працює на галявині поряд.  За що батьки дуже вдячні підприємливій молодій бахмацькій родині, що зробила такий подарунок для малечі. Тепер не треба чекати великих свят, працюють вони постійно.