Славен град Батурин

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
 
Усі, хто був 12 червня на Козацькому святі в Батурині, скажуть вам, що найкращі козаки були із Хмельницького. Щоправда, куліша не варили, горілки не пили – бо на сцені! –  і не тільки гарними шароварами славні, а й духом справжнім козацьким! Державний академічний ансамбль пісні і танцю „Козаки Поділля” під керівництвом народного артиста Миколи Балеми нагадав батуринцям і бахмачанам, які пам’ятають перші батуринські свята, той запал, ту енергетику, з яких вони й починалися. Це свято зробив народ, коли його ще забороняли, усіляко утискали, а воно вилилося у велелюдний „Дзвін-90”. Йому не треба було тоді високих сцен, а благословення– лише Боже. І не написали тоді про нього ані районна, ані обласна державна преса, а нині – з розлогими фотосесіями влади, яка урочисто покладає квіти, „відкриває” святкування, ну і далі – за сценарієм. 
 
А тоді головними на сцені були ті народні депутати, які стояли у витоків незалежності, науковці, письменники, кобзарі, знамениті хорові колективи „Антей” і „Гомін”, „Просвіта”. І засновник Бахмацького її осередку – Володимир Кашка (вічна йому пам’ять) так писав про нього: „Було свято, якого з давніх давен Батурин не відав...”(Ці відомості саме з його рукопису, яким поділилася з нами дружина письменника Ганна Яківна і який публікував в повному обсязі „Порадник” у 2007 році).

От хмельницький козачий ансамбль і нагадав, що свято це народне. Були й пісні задушевні українські, й танці з пиками та шаблями, й гумор народний з перчинкою. Чого лише варте інсценування знаменитого „Запорожці пишуть листа турецькому султану”! Ось та відома не зовсім дипломатична фраза:

 „... то поцілуй нас... – Куди? – А сюди!” – ляскає один козак іншого по тому самому місцю – без тіні вульгарності, сценічно, ну просто красиво виходить у них усе. І разом з тим – патріотично, але без пафосу, десь на підсвідомості.

От про те говорив мені й Віктор Зеленський із Конотопа, який в Батурин їздить з тих самих 90-х: „Треба відродити те свято, той дух його і зміст”. 

Звісно, не бути вже другому „Дзвону”, але ж душі до свята може додати кожен його учасник. Як от майстри, що представили свої роботи. Наших давніх знайомих – Івана Опанасовича Ковтуна, художника-аматора з с.Бахмача, та Івана Гарасимовича Просяника, курінського травозная, члена Спілки письменників України, представляти вже не треба.  Знаємо за багатьма виставками і клуб вишивальниць „Бахмацька світлиця”, свої експонати виставив і районний історичний музей, вироби – гуртківці шкіл району. Уподобали наші виставки й чернігівські творці спілки художників „Деснянська палітра”. Зацікавив столик зі старовинними музичними інструментами. „Тріскавка, бич, деркач, сопілки, коробочка”, - демонструє мені Копил Денис. Він з 1997 року був першим учнем Бешуна Олександра Михайловича, який керує студією виготовлення і ремонту музичних інструментів обласного центру народних ремесел, а зараз вже й сам хлопців навчає. Навіть гуслі зроблять на замовлення!

Уперше бачу вишивані картини бахмачанки Людмили Шевченко – диво! І дійсно вперше, за словами майстрині. Дебют більш ніж удалий.  Жоден глядач не проминув філігранну її роботу – копію картини голландсько-англійського художника Лоуренса Альма-Тадеми, на вишивання котрої, за словами Людмили, пішло 20 місяців. Цікаві, а деякі й навіть загадкові сюжети картин привертають увагу до, начебто, звичного, традиційного для нашої країни мистецтва вишивки, яке тут набуло нового звучання. Такого, що хочеться бачити це знов і знов – сподіваємося, що виставки Людмили Шевченко стануть окрасою всіх районних свят.

Запам’ятався обласний духовий оркестр 8 навчального центру спеціальної служби транспорту, що очолював урочисту колону цього року – теж козаки „ловкі”, як у нас кажуть. За ними йшли козаки Батуринського, Ніжинського, Прилуцького та Чернігівського полків,  духовенство, представники влади і всі бажаючі. З київських гостей цього року – народний депутат Олег Ляшко, якого організатори проігнорували, не запросивши на сцену. Хоча, хтозна, чи й став би опозиціонер поряд з владою?.. Зате багато спілкувався з народом.

Почавшись з поминальної літії у Воскресінській церкві, урочистості розгорнулися на „Співочому полі”, або ж, як звуть його батуринці, стадіоні у Кочубеївському парку.Тут витає дух тих героїчних і складних часів, що й досі викликають дискусії, дух романтичної історії, яка будитиме цікавість в усі часи – кохання юної Мотрі Кочубеївни та її хрещеного батька, гетьмана України Івана Мазепи... 

Славен град Батурин, знищений ущент трагічного 1708 року, посталий знову навік. Козацьку славу його, відновлену українським Президентом Віктором Ющенком, несуть світом червневі вітри присеймівського краю.

Н.Теплова