Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Невизнаний художник із Дмитрівки
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 12 серпня 2011, 20:57
Бахмацький історичний музей пропонує чергову мистецьку виставку – нашого земляка, художника з Дмитрівки Владислава Орди. Виставка експонується у 3 залах, але ж це, виявляється, лише близько 15 частини від творчого доробку художника, який вдалося врятувати. Так, усього 1500 картин у повному сенсі цього слова витягли з небуття працівниці нашого музею.
- Одного разу зайшов до музею незнайомий чоловік, звернув увагу на те, що полотна на картинах не натягнуті і запропонував свою допомогу. Одразу й зробив. Розговорилися – виявилося, що він сам художник. Про мистецтво говорив Владислав Григорович захоплено, відчувалася неабияка освіченість і ерудиція. Попросила його привезти картини для виставки, була та, перша, невеликою, - розповідає директор Тетяна Стрикун.
- А мені спершу його картини, чесно кажучи, здалися дещо похмурими, не дуже сподобалися, - говорить до-глядач Любов Воробйова, яка знайомить мене з експозицією. - Наступна зустріч з ними була вже без автора – Владислав Григорович у 2007 році помер. Сім’ї у нього не було, жив лише з матір’ю, якої на той час уже також не було в живих. Поїхали ми в Дмитрівку і те, що побачили, м’яко кажучи, вразило. Ось в цій хатинці, - показує на одну з робіт художника, „шевченківську” хатку, криту соломою, - усе перевернуте, картини валяються скрізь, завалені, присипані брудом. То, виявляється, у порожній хаті побували крадії, але на картини не спокусилися. У сільській раді нам сказали забирати їх усі, оскільки власників на них немає. Відчистили ми їх, відмили, на деяких рамки були, на частину - придбали, та на усі, звісно, кошти потрібні – їх же півтори тисячі! Вирішили експонувати поетапно, цю чергу скоро будемо змінювати, саме готуємо паспарту – хай з усіма ознайомляться люди. Дивлюся на них зараз і дивуюся – як ми раніше не вбачили в них таланту? Він із тих, що не на поверхні, ці твори треба дивитися вдумливо, не раз і не два, можливо. Знаєте, я кожного разу відкриваю в них для себе щось нове, не бачену досі грань. Настільки різноплановий, самобутній художник...
Владислав Орда повторив долю багатьох митців, яких не розгледів світ за життя, відійшовши у потойбіччя невідомим широкому загалу.
Фото із сімейного альбому
Народився 1939 року в селищі Дмитрівка у сім’ї вчителів. Закін-чив художнє училище у Дніпропетровську, а працював не за спеціальністю – будівельником, тобто просто заробляв на хліб насущний. Бо ж треба було на щось жити, будувався сам – трохи не встиг доробити нового будинку, так і помер у тій, доісторичній хатинці . І знайшли тіло знайомі вже на якийсь день по смерті – навідатися прийшли. Злодії ж шукали, як говорили дмитрівці, скарб у печі. Може, хтось із земляків, що знали Владислава Орду (а називали його в селищі Владиком) скаже, що був він не дуже практичним – тому й не „пробився”, як у нас полюбляють казати. Хтось – що нічого особливого в тих картинах немає. Одній моїй знайомій вони категорично не сподобалися. А ось відгуки тих, хто оцінив роботи художника.
Михайло Виноградов:
- Чесно кажучи, я не очікував таке побачити, що є художники такого рівня на Бахмаччині. Просто у захваті. Звичайно, я не мистецтвознавець, це особисті враження. А вражає різноманітність творчого підходу художника, часто – на один і той самий предмет. Ось погляньте на його „Бузок”. Їх три – і всі різні. Ми бачимо, як розвивалась творча думка митця у різні, напевно, періоди його життя. Явно просліджуються і три різні стилі письма (можливо, саме за стилями й варто далі розташовувати роботи? – К.В.) Дуже цікавий, нестандартний художник, у творчості якого відчувається чітке чоловіче начало, без прикрас, можна сказати, навіть жорсткість. Це іскра Божа, коли людина кольором здатна передавати усе розмаїття почуттів.
Приєднуюсь до Михайла Михайловича – мені особисто одразу впала в око картина, біля якої вигукнула: „Так це ж Сезанн!” (на фото). У стилі мого улюбленого імпресіонізму – значна частина експозиції, а саме їм було так властиве почуття кольору. І у мене ця робота викликала інше прочитання, аніж у рятувальниць і дослідниць його творчості: вони назвали картину „Літній пейзаж”, а для мене це – „Вітер”. І це мов лакмусовий папі-рець мистецтва: справжнє і викликає різні асоціації. Адже й ми різні. Тоді це мистецтво, а не копія натури.
Шанувальники Пабло Пікассо знайдуть тут роботи і в його сти-лістиці, класики – теж.
Микола Кириченко:
- Це людина, яка у своїй творчості прожила багато життів, бо писала життя свого часу і свого краю. Це людина, яка увібрала в себе стільки доброго! Дивився його роботи зі сльозами на очах – скільки думок, скільки стилів...
- А Вам яка робота запам’яталась?
- Не можу виокремити. Ці враження треба переживати ще не раз. Таких художників треба дивитися й дивитися. Але найбільше сподобалися акварельні натюрморти і пейзажі, тому що акварель – це живі фарби. І дуже шкода, що так невизнаним, невідомим і пішов із життя такий художник. Вважаю, що Владислав Орда зробив для нашого краю мистецький подвиг.
Із автопортрета дивиться на нас заглиблена в себе людина без посмішки – Владислав Григорович Орда. Можливо, слава до нього прийде, як до Вінсента Ван-Гога – багато пізніше земного життя, і його „Соняхи” теж будуть оцінюватися мільйонами?
Ну а поки що музей не має таких статків за спадщину художника, непогано було б, аби знайшлося хоча б трохи – на достойне обрамлення прекрасного, тобто на багети для картин. Побажаємо музею знайти такого мецената.
К.Весняна
Детальніше...