Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Кому потрібне це свято?
/ 1
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 02 вересня 2011, 18:35
Попри дуже суперечливі думки щодо святкування Дня незалежності та й самої незалежності, свято все ж відбулося. У столиці – навіть з малою кров`ю. Влада, що давно і надійно відірвалася від народу, святкувала своє свято, народ – своє. А як у Бахмачі?
23-го святкували помпезно, з фанфарами, несенням прапора, а потім – його підняттям біля держадміністрації, урочистим засіданням – це був День державного прапора. Хоча народ чесно вважав, що цей „парад” до Дня незалежності. Так і сказали мені бабці з базарчику біля „Фори”: ”Так завтра ж свято! Чого ж вони у вихідний будуть ходити?” Бабці як у воду гляділи – завтра «вони» не прийшли. А от про свято прапора наші бабці, на жаль, не знали. І це, мабуть, наше недопрацювання, засобів масової інформації.
Отже, завтра, тобто 24 серпня 2011 року, у ювілейний День нашої Незалежності, 20 років по тому, як Верховна Рада урочисто ухвалила Акт проголошення незалежності. Ви бачили ті телекадри, де сяючі від щастя Чорновіл, Лук’яненко, Заєць, інші народні депутати (яких ще дійсно можна було так назвати!) несуть знамено, співають і плачуть... І 24 серпня цього року, де людей не пускають на їхній, народний, Майдан. Люди вже звично для нашого часу кричать: „Ганьба!”
Так само мені хотілось вигукнути у нашому парку. Звичний концерт, якщо не слухати ведучих – не зрозуміло до якого свята. Адже ні на сцені, ні в усьому парку – жодного нагадування про нього, хоча б маленького плакатика чи привітання, хоча б від когось, тим паче - не було навіть державної символіки!
І лише на вході – дорожній знак: мінус у колі („В’їзд заборонено!”) Гарно співають, гарні дівчата й хлопці, стараються з усіх своїх творчих сил – велика за те подяка артистам Будинку культури. І ведуча красиво і повсякчас говорить про „найбільше державне свято”. І жодного представника державної влади. Народ, може, з цього не дуже й переймався, але ж... Ось лише 2 тижні тому був Спасівський ярмарок: і сцена у жовто-синіх кульках, і феєрверк, і вбрані всі артисти у національний одяг. Нічого цього на найбільшому державному святі! Почуваєшся сиротою у своїй державі...
Ось у такій сумній задумі брела до виходу і – раптом! Ось воно – відкриття свята. „Постій, дитино. Можна тебе сфотографувати?” – назустріч мені йшов.. наш національний стяг. Він блакитнів небом і золотавів спілим хлібом, він перемагав мій песимізм, він тріпотів і лагідно обіймав юні плечі.
Їй-бо, я була розчулена майже, як ті народні депутати у залі 1991 року, і засипала дівчину питаннями: „Чому? Хто підказав тобі цю ідею? Хто пошив?” „Вважаю себе патріоткою і давно хотіла це зробити. А сьогодні ж – День Незалежності! Пошили з мамою вчора”, - відповіла Вікторія Гурин, 9-класниця Бахмацької гімназії. Вікторія ще говорила мені, що мріє зробити щось корисне для своєї країни, а я побажала, аби вона та її ровесники жили в кращій країні, ніж ми. І віриться, дивлячись на цю милу дівчину, що це нарешті не мрії – так і буде. Ну скажіть, хіба могли б ви, хто виріс у СРСР, уявити себе з червоним прапором на плечах? Або ви, хто зараз красиво говорить із владних трибун про „нашу” незалежність – одягли б ви свої плечі у національне знамено? Ні, бо під якими прапорами ви вже тільки не стояли.
Тижня не дожив до 24-го Петро Андрійович Лук’яниця. На 85 році зупинилося серце, яке постійно боліло за людей. І до нашої незалежності він мав безпосередній стосунок – був у рядах перших демократів Бахмача і залишився таким до останніх своїх днів. Часто останнім часом говорив мені: „Так душа болить за молодих. Ми вже точно не дочекаємось кращих часів, бо у владі не ті, хто боровся за незалежність, а ті, хто боровся за владу. А їх, молодих, шкода...” А вони ось які – сильні. Ви б пораділи за них, Петре Андрійовичу.
Дякую тобі за свято, дівчинко.
Н.Теплова
Детальніше...