І вознеслись хрести над Батурином

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Колись Батурин радів срібному церковному дзвону. Чотири храми стояли тоді у містечку. Долинали сюди і “голоси” церков із сусідніх Матіївки, Обмачіва, Митченок. Як повітря було вологим та сприяв попутний вітерець, то чутке вухо могло вловити і дзвін Красненської та Городищенської церков, не говорячи вже про Пальчиківську, бо для неї замовляв дзвони сам Петро Прокопович – відомий тепер на весь світ бджоляр. А потужний дзвін Свято-Миколаївського монастиря, тепер частіше звемо його Крупицьким, чути було не лише у Батурині, а у Нових Млинах, Головеньках, Атюші, Рождєственському. Вся земля наша була сповнена радісною мелодією, що славила Господа. Так було, та як насунув чорною хмарою червоний атеїзм, оніміли наші церкви, а багато з них взагалі зникли з лиця землі. Та тій жорстокій владі так і не вдалось знищити віру, знищити Православ’я. І як не протидіяли райкоми, а на Паску, в день Світлого Воскресіння Ісуса Христа, знову і знову щовесни йшли люди до стін вцілілих церков святити хліби, сіль і воду. А в інші дні нишком хрестили своїх малюків і молили Бога захистити їх від слуг супостата. І Господь дослухався їх благань – немає вже влади антихристів, а ми знову відкрито, на рівні державного свята, відзначаємо Різдво Христове.
 
 
 
Все нові й нові храми виростають на українській землі. Нещодавно освячено і встановлено хрести на церкві Святої Покрови у Батурині.

- Це особливий собор, - сказав присутній на урочистості з цього приводу патріарх Української автокефальної церкви Філарет. – Особливий, бо стоїть на незвичайній землі. Батурин – це святиня українського народу. Лише за півроку зведено цей храм. Сподіваємось, що з Божою допомогою вже в травні він прийме парафіян.

 
 
Добрим словом згадав патріарх українську громаду з Чикаго, яка зібрала кошти на будівництво. Багато мирян зібралось біля майбутньої Господньої обителі, всіх їх власноруч окропив свяченою водою святійший Філарет. А потім всі цілували освячені хрести, перш ніж вознеслись вони у височінь на маківки церкви.

Стояла і думала, навіщо було руйнувати, закривати храми? Чи не від того і трапились з нами ті лиха, спогади про які ятрять душу ще й сьогодні? Жорстока колективізація, голод 33-го, терор 37-го, всі ті неправди, кривди. Бог розставив все на свої місця, тільки від нас залежить, що будуватимемо далі.
 
В. Садко