Високу  нагороду  Наталія  Василівна  отримала  із  рук  голови  Чернігівської  ОДА  Хоменка  Володимира  Миколайовича  на  урочистому  зібранні  з нагоди  20-річчя  незалежності  України,  яке  відбулось  22 серпня  в   Чернігівському обласному музично-драматичному театрі ім. Т.Шевченка. 

Дробязко Наталія Василівна  прийшла працювати до Батуринського історико-краєзнавчого музею 22 грудня 1980 року на посаду  наукового співробітника, із  2008 року – очолює відділ-музей «Будинок Генерального судді В.Кочубея». Наталія Василівна, один  із  фундаторів  музейної  справи  в  Батурині, повідала  нам  непросту  історію  становлення «Гетьманської  столиці».

 

- Батуринський музей був заснований в 1975 році як філія Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського. На кінець 1975 року кількість експонатів  складала  547 одиниць. Так що довелося починати мало не з нуля. Працівників було спочатку п’ятеро, з них науковців – двоє,  двадцять  років  очолювала наш  колектив  Жучкова Руфіна Опанасівна. Уже  тоді  ми  мріяли,  щоб  відкрив  двері  для  відвідувачів  палац К.Розумовського,  і  робили  все  можливе,  аби  ця мрія  здійснилася.

- Дореволюційна зала була проілюстрована етнографічними матеріалами,  експонатами,  які розкривали  життя  та  діяльність  П.Прокоповича. Окрема зала була присвячена історії Великої Вітчизняної війни, а третя експозиційна зала – новітній історії.

- В області постійно організовувалися навчальні семінари для музейних праців-ників, які підвищували наш фаховий рівень. Щосереди колектив музею  виїздив в етнографічні експедиції, в яких ми збирали предмети музейного значення, спогади старожилів, пісні, приказки тощо. Активною була лекційна робота для організацій Батурина і навколишніх сіл. Постійно ми організовували зустрічі з  визначними людьми – письменниками, ветеранами війни та праці, виховуючи дітей на кращих прикладах.

- Гетьманську тематику ми збирали, вивчали, але не мали можливості створити експозицію, існувало табу. Про гетьмана Івана Мазепу, взагалі, доводилося  уникати розмови.   

- Олександр Пилипович Згурський дуже активно на всіх рівнях просував сміливі, як на той час, ідеї – побратимство з Чехословацьким містом Трутновим, самостійності музею як окремої юридичної одиниці, реставрації палацу К.Розумовського, закриття кар’єра Батуринського цегельного заводу  на  території  Гончарівки. Треба віддати належне наполегливості, активності і сміливості селищного голови  О.П.Згурського і в створенні Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Усі  ці  завдання  він  реалізовував  з нами,  невеликим  колективом  музею. 

- Велику роботу пророблено для видання книги «Історія міст і сіл України», Зводу пам’ятників Великої Вітчизняної війни Бахмацького району, інвентаризації церковного майна православних храмів Бахмацького району – усього і не перелічити!

- Тут знову довелося добре попрацювати – перші контрольні тексти екскурсій, нові тематико-експозиційні плани, реекспозиція, ремонти, розширення штату, нові зв’язки, нові горизонти...

- Так, це  була  непроста  робота,  яка  тривала  близько  року. Читач оцінив наші спільні старання,  путівник  перевидавався декілька  разів. 

- Прийшло нове -  молоде, освічене покоління. Це випускники історичних факультетів Чернігівського та Ніжинського національних університетів. Працювати  з  ними  -  велика  радість  і  колосальна  відповідальність. 

- Пік відвідуваності припав на 2009 рік, коли в заповіднику відкрилося три нових об’єкти. Наразі відвідуваність на сталому, стабільному рівні.