Нестача води стає чи не однією з найбільших проблем України, яку треба вирішувати на загальнодержавному рівні. Тим часом багато населених пунктів нашого району вже впритул зіткнулися з нею. Сьогодні говоримо про ситуацію в Дмитрівці.

Авторові довелося побувати на сході селища перед позачерговими виборами селищного голови цього року і почути, як усі п’ять кандидатів обіцяли у своїх програмах вирішити проблему водопостачання. Один з них став головою. А дмитрівці залишились з проблемою сам на сам. Не всі. Справа в тім, що селище „географічно” умовно розділяє залізниця. Так от, по правий бік залізниці – посуха. А в іншій живуть щасливчики – у них вода вже є. У чому ж справа? Ось що розповідають члени кооперативу „Водолій”, для котрих ця назва тепер як насмішка. Вода, щоправда, лилась: то у користувачів – бо так гарно зробили спеціалісти, то на водонапірній башті – на ній їм і перекрили воду.

„Заплатили ми гроші – по 2300. Почали вони рити з Комсомольської, поклали трубу, почали підключати – двом дворам на нашій вулиці зробили, а потім приїхав підрядник і чомусь зупинив цей процес. 7 непідключених написали в прокуратуру, ті перевірили, подивились на касові ордера і виявили, що акт виконаних робіт підписаний головою кооперативу М.І.Євтушенко на 368 тисяч гривень, а фактично цілий ряд робіт, що зазначені в акті, не було зроблено. То чому ж ми повинні за них платити, як того підрядник вимагає?”

 

Більше того, як далі розповідає Ніна Василівна Ципак з вулиці Перемоги, подальші роботи виконувались за „живі” гроші: відкопали труби – плати, зробили прокол – плати, і так набралася добряча сума. Без ніяких квитанцій, просто в кишеню робітникам. Люди стали обурюватися, ініціативна група пройшла всіма вулицями і підрахувала, скільки мешканці ще доплатили. Склали, так би мовити, свій кошторис. Відрахуйте ці гроші і ми заплатимо те, що дійсно ще винні – така їхня вимога. „А то що ж, як у тій рекламі: що не треба – на село? Вважають селян за неуків, що й порахувати не вміють?” – обурюється Ніна Васи-лівна. Труби нинішнього року їм продають вже по 6 грн., тоді як у 2010 вони були по 4, а у бахмацьких магазинах і досі за такою ціною. „А навіщо труби відкопують?” – питаю здивовано. „Щоб підключити нових членів об’єднання. Але ж – за це платимо знову ми, це ж наша – головна труба, до неї підключають”. Чи не абсурд?!

Вони не відмовляються платити, але лише за фактично виконані роботи. Хоча й ті залишають бажати кращого. „У нас прорвало трубу – досі волога стіна”, - говорить Борис Гнатович Киричок з вулиці Миру. Та головне: не було перевірки мережі, промивки труб, не утрамбовані траншеї. А у кошторисі це є! Говорити ж з людьми підрядник-підприємець взагалі не хоче, кричить і погрожує. І ще одне – щось довести важко, оскільки розрахункових документів їм практично не видавали. У Бориса Гнатовича, наприклад, лише одна квитанція – оплата за використану воду.

Так, тим членам кооперативу, де все було повністю зроблено, ще минулої осені водогін підключили. Зиму люди користувалися водою, а навесні – перекрили. На водонапірній башті, кажуть, виявили втрати води.

„Хто ж нас захистить? – запитує Марія Миколаївна Головань. – Думаємо, це повинен зробити наш голова. Адже ми йому довірили долю нашого селища. До того ж, водопостачання було на першому місці у його передвиборчій програмі. А тепер що ж, з того боку - дмитрівці, а ми хто?” Люди говорять, що голові порадили „в районі” не втручатися в цю справу.

Поговорила я й з Миколою Івановичем. Голова громадського об’єднання „Водолій” М.Євтушенко зізнається, що вже прокляв ту годину, коли „з ними зв’язався”. Вони – це керівник підрядної організації, підприємець із Талалаївки О.Черниш. Акт виконаних робіт (із невиконаними) Миколу Івановича, з його ж слів, підписати примусили. Тож і вихід він бачить лише у зверненні до правоохоронних органів. Запитую, як він знайшов таких підрядників. Виявляється, цей другий „Еліта-центр” сам їх знайшов.

Ось у таку халепу втрапили дмитрівці-„водолійці”! Хто ж захистить людей від непорядних шабашників? Невже це питання залишиться риторичним?

На жаль, того дня селищний голова М.Савченко був у справах у Бахмачі, а коли версталася газета – теж на засіданні, у райдержадміністрації, тож сподіваюся на його коментар у наступних числах газети.

Про причини нестачі води говоримо з Борисом Гнатовичем Киричком, істориком і відомим краєзнавцем, директором місцевої школи протягом 30 років, а нині пенсіонером.

- У нашій кліматичній зоні завжди вистачало води, оскільки десь 17-15 тисяч років льодовик був лише трохи північніше  Десни. Через що всі річки, струмки, озера були протягом багатьох тисяч років повноводними. Доказ тому: оскільки водяна рослинність була багата – утворились великі поклади торфу, а щоб наріс 1 см торфу, треба не менше 100 років. Ось у Дмитрівці біля Щучого - 9 м торфу. Бахмач з південного заходу оточений ланцюгом кар’єрів, де раніше добували торф. Хоча, звичайно, були й такі часи, особливо в останні два тисячоліття, коли за рік опади зовсім не випадали, тоді навіть не сіяли, бо все пропадало. Цей баланс води зберігався десь до середини XX століття, а зараз навіть у літературі говорять, що сучасний кліматичний стан можна назвати „малий міжльодовиковий період”: сонце настільки діє, що рівень ґрунтових вод понижується і мало випадає опадів. Це залежить від сонячної активності, а зараз ми знаходимося в одному з негативних, так би мовити, циклів.

Дмитрівські землі в напрямі на Бахмач, Рубанку завжди були дуже зволожені. З полів струмок біг у річку Ромен і коли будували Лібаво-Роменьску залізницю, то за Дмитрівкою був місток, у війну його німці підірвали, наші ж його не відбудували, а засипали. По тому струмку тягнулися так звані Сміликові копанки, а біля ветлікарні й ставок був ще 2 роки тому, але зараз все висохло. Раніше у погребах кожен рік вода стояла, колодязі були повні, а нині на нашій Польовій, наприклад, лише два діючі. І всі ходять до них по воду, з бідонами, на тракторах їздять. І так по всьому селищу.

Звичайно, такому стану й ми, люди, посприяли. Тому що замість того, аби зберегти, до прикладу, той місток, щоб текла вода, зробили глибоку триметрову меліорацію в протилежний бік і,звісно, ця земля висохла.

І це явище характерне для всієї України. Минулого року мені довелося проїхати Бахмацьким, Ніжинським, Борзнянським районом – побачив один ставок з водою, повисихали всі копанки, колодязі...

- Так як і під Григорівкою, бо там болота не осушили. У Гайвороні біля церкви русло річки розчистили, греблю зробили, тож Ви й бачили ставок. А між Григорівкою і Гайвороном є величезне озеро, напевно, добрий кілометр у діаметрі, на колишніх торфорозробках - вода там стоїть, але теж поступово зменшується.

- Зараз у моді робити свердловини. Вони досягають глибини 50-60 метрів – по-перше, це поверхнева вода, вона неякісна за рахунок забруднень з поверхні. Якісна вода у нас десь на глибині 180 метрів. Наприклад, коли в Дмитрівці працював харчокомбінат, то все начальство замовляло газовану воду і напої тільки з дмитрівської води. Комбінат закрили – нікому  не потрібний, хоча свердловина й зараз залишилась. По-друге, не скрізь і добираються до води: мій сусід зробив свердловину на 156 м, а води немає.  От у нашій місцевості менська вода – високоякісна, бо там глибина – 850 метрів.

То зараз єдиний вихід – будувати водогони.

Що далі? Думаю, цей сонячний цикл мине і волога в значній мірі повернеться. Він триватиме кілька років, у крайньому разі – з десяток.