28 жовтня Бахмацький музей знов зустрічав майстрів миттєвості.

У грудні минулого року „Порадник” розповідав про першу в Бахмачі фотовиставку і висловив сподівання на продовження вдало початої справи. Так, тоді музей відвідало чимало прихильників цього виду мистецтва. Не підлягає сумніву визначення художньої фотографії як мистецтва, коли дивишся роботи майстра.

Упевнена, саме такої думки були виключно всі присутні на відкритті персональної виставки Миколи Любарця. 35-річний професійний фотохудожник родом із села Бахмач, зараз живе і працює в Києві. На персональній виставці представив більше 40 робіт: „Дуже приємно зробити виставку саме в Бахмачі, де я виріс, і думаю, на цих пейзажах кожен впізнає рідні місця”. Наш парк з дитячою залізницею і рідне болото, звісно, „відгадали” усі. А ось - миттєвості природи, що можуть бути скрізь: дружня сімейка опеньок (де він і віднайшов їх у неврожайному році?), передгрозове (чи після..?) небо, осінь-осінь – у всіх її проявах чудових. Батьки юної моделі, якій присвячено цілу залу, теж побачили доньку трохи іншими очима – так показав їм фотограф. Не будемо розкривати інтригу - нехай ім’я вгадають самі глядачі-знайомі. А незнайомим – буде просто приємно помилуватися юною красою. Та, врешті, хіба фотографію можна розповісти – фотографію треба дивитися. Завітайте – не пошкодуєте.

 

Як не пошкодувала і я, побувавши на відкритті, де пощастило поспілкуватися із захопленими людьми. „Мені приємно було бути куратором виставки, адже ... нічого не треба було робити. Бо Микола – людина талановита. Зараз, на жаль, люди більше стурбовані здобуванням шматка хліба, то й не бачать, яка, наприклад, красива осінь. Коля – велика молодчина, бо за тими ж клопотами - повірте, у нього їх не менше – її бачить”, - говорив колега-фотограф із Київського Національного музею літератури Валерій Буряк.

 

„ Мені особисто більше доводиться працювати з людьми, тому мою увагу привернув той зал – де обличчя. А взагалі, спасибі Колі, що запросив і нас, фотографів, було дуже приємно”, - ділиться Людмила Шурда.

„А моя задумка й була – зібрати людей, прихильних до мистецтва, - зізнається автор. –

Кожен фотограф зніме одну й ту саму людину по-своєму, побачить своє. От дехто говорить: треба визначити певні рамки – фотографія і все. Ні, у сучасної фотографії немає рамок, фантазія людини не має меж”.

Так, сучасні технології полегшують роботу, але ж саме це дає змогу показати нам, глядачам, ту мить, яку вловив фотограф, за словами Миколи. Адже всі ми бачимо ту мить своїм поглядом, можливо, й байдужим, інколи просто пройдемо і не помітимо. А він „упіймав” -  і нам дарує! Ось у чому вона, чарівна сила мистецтва. „Спинись, хвилино, гарна ти!” – як говорив класик. Уявляєте, проходять роки, а ця юна дівчинка з фотоетюдів Миколи Любарця приходить до музею з онучкою і – повертається в юність... Хіба це не диво?!

Мене колись вразили раз і назавжди слова пісні Анатолія Матвійчука:

...Зніми, фотограф, нас,
Допоки ми щасливі,
Зніми, фотограф, нас –
Життя - це справжнє диво!
Допоки є ще час
Почати все спочатку –
Самим собі на згадку
Зніми, фотограф, нас...

Роки, проблеми і турботи
Змивають усмішки з облич,
А ми лишаємось на фото
Із цілим світом віч-на-віч.
Усе тече і все минає,
І на землі все менше див…
Та знову пташка вилітає
Крізь дивовижний об‘єктив
Без зайвих слів.

Село Бахмач багате талантами. Однокласник Миколи – різьбяр по дереву Олександр Доценко - представив в музеї лише декілька своїх робіт, музейники обіцяють згодом також персональну виставку. Чекатимемо!