Company Logo

Останні коментарі

  • А мені, як пішоходу, набридли ваші маневри посеред вокзалу, а щоб не чекати триклятий переїзд, пропоную ...

    Детальніше...

     
  • А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!

    Детальніше...

     
  • Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...

    Детальніше...

     
  • Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.

    Детальніше...

     
  • Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...

    Детальніше...


"Бахмацьке телебачення, якого не було"

Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Давно зріла думка дізнатися про історію місцевого телебачення, за яким і досі шкодують бахмачани. І ось його величність випадок звів із людиною, що мала безпосередній стосунок до його створення.

Олександр Доля до моєї ідеї поставився досить скептично. І навіть порадив цю парадоксальну назву. І все ж дозволю собі не погодитись із Олександром Михайловичем. Навіть метелик-одноднівка має свою історію – його краса порадувала чийсь зір. У далекі 90-ті встигли й бахмачани порадіти такому рідкісному для провінції явищу, як власна телестудія.

- Чому вона не вижила? Можете назвати причини?

- Звичайно, можу. Вони банальні. На голому ентузіазмі довго не протягнеш. Нам дуже багато обіцяли, але все так і залишилося обіцянками. А людям же треба було годувати сім’ї. Пам’ятаєте, які часи були? Які були ціни, затримки зарплати, інфляція тощо – треба було виживати.

Попри сумний фінал цієї історії, мені все ж вдалося дізнатися, як вона починалася і що залишиться в пам’яті.

Отже, працювали ентузіасти на ретрансляційній вежі, що під Тиницею. Були ті багатообіцяючі часи, коли постала українська незалежність, коли в людях кипіла енергія творення.  І ось що розповідає Олександр Михайлович Доля:

- У інженера Ненашева Віктора Петровича виникла ідея поставити радіотелевізійний передавач для Бахмача. Тоді все це було легше - ще не було таких поборів за усі дозвільні документи: ліцензію, частоти тощо. То ми зробили все швидко і легко, згодом і ліцензію отримали - Звєзділін Юрій Якович їздив до Києва щодо цього. І мале підприємство „Відікон” було створено. Та тоді багато чого можна було й без ліцензії - тоді розікрали державу без ліцензій...
 
- Ну, не будемо про сумне, давайте повернемось у Бахмач 90-х.

- Отже, поставили передавач, купили супутникову установку, що було ще диковинкою для Бахмача, відеокамеру, відеомагнітофони, іншу техніку. Така ось у нас була примітивна студія. Головою райдержадміністрації у той час був Іван Васильович Федько, а його заступник – Анатолій Олексійович Бойко, той, що пізніше загинув при загадкових обставинах. Це була високоінтелектуальна людина, без допомоги якої, напевне, наша ідея й не втілилася б у життя. Принаймні, він нам дуже допоміг. А спонсорували молочноконсервний і Сєчка. Але ж це була така собі одноразова допомога, а далі працювали  на ентузіазмі, фінансування як такого не було. Хіба що трохи заробляли на вітаннях – вела Людмила Шурда . Задумок же було багато: і новини місцеві, і юридична програма „Кодекс”. Ми навіть зробили пару передач з Ернстом Сергійовичем Рохіним.

- А як влада ставилася? Раділа, напевно, можливості пропіаритись?

- Влада згадувала про нас перед виборами. Але ж за ті виступи кандидатів, що ми зробили, нам так і не заплатили. Був фільм – зустріч з народом Федька. Вів я прямий ефір і з кандидатом у нардепи М. Чумаком. 

Не надто охоче згадує Олександр Михайлович, напевне, все ж болить душа за те, що так обірвалися ті благі наміри – завжди боляче за нездійснене. Але просвітлів обличчям, як згадав фільм про КМС-285: „Справді гарний вийшов”. А ще був Батурин.  Батурин 90-х – це був наш районний Бахмацький Майдан. Вони самі, із власної ініціативи, з оператором Віктором  Шурдою знімали тоді мазепинські дні: „Це 1993 чи 94-ий, була науково-практична конференція, тоді приїздило багато визначних людей - Павло Мовчан, В’ячеслав Чорновіл. Я у Чорновола брав інтерв’ю, зберіг на пам’ять цю плівку. Дуже приємна людина, така позитивна енергетика йшла від нього...  А перша наша передача була з „московського” ринку: ходили, брали інтерв’ю в людей.

Як бачите, й згадувати майже нічого. Так і сконало бахмацьке телебачення, можна сказати, що його практично не було. Хоча воно могло бути...

- А чи можливо  було б його зараз відродити?

- Це   маніловщина. Кому воно потрібне, хто його зараз буде фінансувати? І потім - це дуже великий пласт роботи. Та й я думаю, воно вже не актуальне.

Хтозна, чи й актуальні ми усі, засоби масової інформації, зараз? Усе уходить в Інтернет. Але ж і там працює численна армія ентузіастів, що роблять потрібні речі. Як і колись вони, бахмацькі телевізійники. Подякуємо їм за цю спробу і внесемо в історію нашого міста.
 
Н. Теплова

Пошук по сайту




© 2007-2018 Бахмацька газета "Порадник"
При повному чи частковому використанні інформації, розміщеної на веб-сайті, посилання на poradnik.org.ua обов'язкове