Останні публікації
- У Бахмачі прийняли 20 пологів, хоча лікарня і не мала відповідного договору з НСЗУ
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
"Бахмацьке телебачення, якого не було"
/ 0
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 25 листопада 2011, 19:59
Давно зріла думка дізнатися про історію місцевого телебачення, за яким і досі шкодують бахмачани. І ось його величність випадок звів із людиною, що мала безпосередній стосунок до його створення.
Олександр Доля до моєї ідеї поставився досить скептично. І навіть порадив цю парадоксальну назву. І все ж дозволю собі не погодитись із Олександром Михайловичем. Навіть метелик-одноднівка має свою історію – його краса порадувала чийсь зір. У далекі 90-ті встигли й бахмачани порадіти такому рідкісному для провінції явищу, як власна телестудія.
- Чому вона не вижила? Можете назвати причини?
- Звичайно, можу. Вони банальні. На голому ентузіазмі довго не протягнеш. Нам дуже багато обіцяли, але все так і залишилося обіцянками. А людям же треба було годувати сім’ї. Пам’ятаєте, які часи були? Які були ціни, затримки зарплати, інфляція тощо – треба було виживати.
Попри сумний фінал цієї історії, мені все ж вдалося дізнатися, як вона починалася і що залишиться в пам’яті.
Отже, працювали ентузіасти на ретрансляційній вежі, що під Тиницею. Були ті багатообіцяючі часи, коли постала українська незалежність, коли в людях кипіла енергія творення. І ось що розповідає Олександр Михайлович Доля:
- У інженера Ненашева Віктора Петровича виникла ідея поставити радіотелевізійний передавач для Бахмача. Тоді все це було легше - ще не було таких поборів за усі дозвільні документи: ліцензію, частоти тощо. То ми зробили все швидко і легко, згодом і ліцензію отримали - Звєзділін Юрій Якович їздив до Києва щодо цього. І мале підприємство „Відікон” було створено. Та тоді багато чого можна було й без ліцензії - тоді розікрали державу без ліцензій...
- Ну, не будемо про сумне, давайте повернемось у Бахмач 90-х.
- Отже, поставили передавач, купили супутникову установку, що було ще диковинкою для Бахмача, відеокамеру, відеомагнітофони, іншу техніку. Така ось у нас була примітивна студія. Головою райдержадміністрації у той час був Іван Васильович Федько, а його заступник – Анатолій Олексійович Бойко, той, що пізніше загинув при загадкових обставинах. Це була високоінтелектуальна людина, без допомоги якої, напевне, наша ідея й не втілилася б у життя. Принаймні, він нам дуже допоміг. А спонсорували молочноконсервний і Сєчка. Але ж це була така собі одноразова допомога, а далі працювали на ентузіазмі, фінансування як такого не було. Хіба що трохи заробляли на вітаннях – вела Людмила Шурда . Задумок же було багато: і новини місцеві, і юридична програма „Кодекс”. Ми навіть зробили пару передач з Ернстом Сергійовичем Рохіним.
- А як влада ставилася? Раділа, напевно, можливості пропіаритись?
- Влада згадувала про нас перед виборами. Але ж за ті виступи кандидатів, що ми зробили, нам так і не заплатили. Був фільм – зустріч з народом Федька. Вів я прямий ефір і з кандидатом у нардепи М. Чумаком.
Не надто охоче згадує Олександр Михайлович, напевне, все ж болить душа за те, що так обірвалися ті благі наміри – завжди боляче за нездійснене. Але просвітлів обличчям, як згадав фільм про КМС-285: „Справді гарний вийшов”. А ще був Батурин. Батурин 90-х – це був наш районний Бахмацький Майдан. Вони самі, із власної ініціативи, з оператором Віктором Шурдою знімали тоді мазепинські дні: „Це 1993 чи 94-ий, була науково-практична конференція, тоді приїздило багато визначних людей - Павло Мовчан, В’ячеслав Чорновіл. Я у Чорновола брав інтерв’ю, зберіг на пам’ять цю плівку. Дуже приємна людина, така позитивна енергетика йшла від нього... А перша наша передача була з „московського” ринку: ходили, брали інтерв’ю в людей.
Як бачите, й згадувати майже нічого. Так і сконало бахмацьке телебачення, можна сказати, що його практично не було. Хоча воно могло бути...
- А чи можливо було б його зараз відродити?
- Це маніловщина. Кому воно потрібне, хто його зараз буде фінансувати? І потім - це дуже великий пласт роботи. Та й я думаю, воно вже не актуальне.
Хтозна, чи й актуальні ми усі, засоби масової інформації, зараз? Усе уходить в Інтернет. Але ж і там працює численна армія ентузіастів, що роблять потрібні речі. Як і колись вони, бахмацькі телевізійники. Подякуємо їм за цю спробу і внесемо в історію нашого міста.
Н. Теплова
Детальніше...