Про депутата, який допомагає

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Шана вчителеві, котрий навчив грамоті, на ще більшу повагу заслуговує педагог, який виховав людину. Ці почуті колись слова часто згадую, як заходить розмова про депутата обласної ради Г.В.Данька. На перший погляд, був він звичайним хлопчиком, парубком, та це не зовсім так. Виховувався у сім’ї з глухонімими батьками, вже це могло накласти певний відбиток на характер юного нашого земляка. Але зростав малий Данько незамкненим, жвавим, із явно виявленим почуттям власної гідності. Ще в дитячому садочку не дозволяв образити не лише себе, а й слабших приятелів. Вихователі запам’ятали малого Гришу турботливим братом. Як би він не був захоплений грою на майданчику для прогулянок, завжди підбігав до сестрички Зіни, аби поправити панамку, підтягнути колготи, витерти їй носа. Робив це старанно, якось по-дорослому, ще будучи хлопчиком, проймався відповідальністю за родинну честь.

Таким він залишався і в школі. Особливо любив фізкультуру, бо на її уроках гартував м’язи і характер, що допомагало самостверджуватись у хлопчачому середовищі. На цю особливість звернули увагу педагоги і порадили займатись спортивною боротьбою. Що з того вийшло, знаємо. Став Григорій Данько чемпіоном. Спочатку – області, потім України і Радянського Союзу, а пізніше і Європи. Був призером світових чемпіонатів з боротьби.

Знаємо, як нерідко трагічно складалася доля колишніх успішних спортсменів, хто залишався поза звичної уваги вчорашніх своїх прихильників. Григорій пішов з борцівського килима достойно, не вдався до пиятики, як це спіткало багатьох його колег. Не усамітнився, а намагався залишатись корисним людям. Шляхи до того шукав різні. Пригадаймо хоча б спортивну школу боротьби, яку він започаткував свого часу. А скільком нужденним допоміг не лише словом, а й підтримав матеріально.

Григорій Володимирович мріяв стати олімпійським чемпіоном, не судилось. Вирішив виховати таким молодшого Данька – сина Тараса. Почав здалеку. Зрозумів, що для плідної тренерської роботи потрібні додаткові знання. Закінчив інститут фізкультури, було це в середині 80-их. Потім захистив дисертацію. Сьогодні Г.В.Данько – кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедрою спортивних силових видів спорту та спортивних єдиноборств Київського національного інституту фізичної культури. Озброївшись знаннями і додатковим досвідом, батько і син почали сходинка за сходинкою долати дернистий шлях на Олімп. На минулій Олімпіаді в Пекіні мрія родини Даньків здійснилась – вони повернулись в Україну з медаллю. Григорій Данько підтвердив звання Заслуженого тренера України. А Тарас Данько увійшов у когорту найсильніших борців планети.

Чи не загордував Заслужений працівник фізичної культури та спорту після одержаних перемог? Чи не запаморочив голову той злет, чи не забув своє бажання служити людям, у першу чергу допомагати землякам?

Ні, він залишився тим самим. Розповісти про благодійні вчинки Григорія Данька просили й окремі люди, кому він подав руку допомоги, і колективи. Рідній школі, п’ятій міській, надав кошти на ремонт фасаду. У гімназії посприяв облаштуванню за вимогами сьогодення теплих санвузлів, міській школі №1 замовив два комплекти футбольної форми. Дитячому садочку «Берізка» оплатив покриття підлог лінолеумом. Та найбільше вдячні нашому депутату учні й педагоги четвертої школи. Це найдавніша альма-матер міста, з найбагатшими традиціями, але і з найбільшими проблемами, бо розташована у найстарішому приміщенні. Саме з цього приводу звернувся до Г.В.Данька за допомогою батьківський комітет школи, аби відремонтувати вікна, дах. Кошти потрібні були значні. Деякі скептики засумнівались у щедрості мецената, коли почули від нього, що треба трохи почекати. Пам’ятаєте, скільки у нас приказок про обіцянки-цяцянки? Тут спадає на думку і „після дощику в четвер”, і „...сім років чекають”. Але, справді, скоро у школі почали встановлювати сучасні вікна, від чого приміщення стало ошатнішим, а у класах посвітлішало. Та, головне, у цьогорічну сувору зиму вони добряче виручили, забезпечивши в аудиторіях належний затишок. Сьогодні у четвертій найбільшою проблемою залишається дах. Григорій Данько пообіцяв надати кошти і на його реконструкцію. Слово в нього тверде, значить, буде виконано і цей ремонт.

Дехто щедрість благодійника пояснює наближенням виборів, але Данько допомагає рідному місту і землякам завжди. Між іншим, поцікавився у нього, чи дійсно планує він поборотись за місце народного депутата.

- Ще з місяць тому на це запитання твердої відповіді не мав, а недавно визначився остаточно: буду боротись за місце у Верховній Раді. Мушу це робити, бо із проблемами люди звертаються надто часто. А в депутата обласної ради можливості допомогти їм досить обмежені…
Справді, Данько допомагає людям, скільки його знаємо. Такий склад характеру нашого земляка. Минулої осені у Григорія Володимировича не стало мами, але дорогу до рідного міста не забуває. Невитрачені синівські почуття кличуть у край його дитинства, не тільки до останнього пристановища неньки, а й тому, що тут на нього чекають ті, кому сьогодні найскрутніше.

...Шана вчителеві, котрий навчив грамоті, на ще більшу повагу заслуговує педагог, який виховав людину. Ці почуті колись слова часто згадую, як почую про наших земляків, що досягли чогось у житті, але на жаль, не часті гості у Бахмачі, у районі. Може, вони стали дуже „городські”, чи, навіть, столичні? Найвірогідніше, їм просто не поталанило на педагогів, яких випало зустріти на життєвому шляху Григорію Даньку.

А може, по-особливому розташувались на небі зірки, коли з’явився на світ наш герой?.. Ті зірки супроводжують Григорія Данька й досі і нехай сприяють йому завжди.

Борис Бобришев