10 червня відшуміло щорічне обласне Козацьке свято в м. Батурині, що за традицією відбувається другої неділі червня. Цього року сюди на гостини завітали депутати Верховної та обласної рад, керівництво обласної та районної держадміністрацій, духовенство, козаки та гості міста з різних куточків України. Урочистим маршем під звуки оркестру колона пройшла від Цитаделі батуринської Фортеці до Кочубеївського парку. При цьому покладанням квітів було вшановано пам’ять загиблих земляків. Відкриття свята благословив Митрофорний протоієрей о. Роман (Кривко) – настоятель козацького храму Покрови Пресвятої Богородиці. З привітаннями виступили мер міста А.Бороденко та почесні гості заходу. Звуки гімну та постріли козацьких гармат сповістили про початок свята.

Чого тільки не було у святковому дійстві! Лунала музика духового оркестру, були пісні і танці, багато розваг для дітей. Народні майстри з різних регіонів нашої Батьківщини продемонстрували свої неповторні вироби, художники писали портрети всіх охочих.

А скільки напоїв і наїдків широкої географії – і шашлики «Бахмацькі», і солодощі для дітей, і багато різних смачних українських страв!

Та найбільше було теплих зустрічей старих друзів і нових знайомств. Усі присутні поринули в море емоцій, отримали багато заряду та позитивної енергії.

А ще був величезний дощ, який спочатку налякав присутніх, але врешті – решт не став на заваді святкуванню. Бо ще попереду була молодіжна розважальна програма, як кажуть у нас у народі – танці.

Офіційно свято закінчилося опівночі, але справжні козаки та козачки продовжували святкувати ще аж до ранку.

Від редакції. Ну як тут не згадати той перший рік – „Дзвони 90”, коли всупереч спротиву тодішньої влади відбулося перше свято в Батурині. І дуже доречні до нинішньої ситуації, яку розв’язав „мовний закон” і його позірне прийняття верховною зрадою, оці слова із статті Володимира Кашки. Голова Бахмацької „Просвіти”, один із організаторів того свята, Володимир Васильович пише: „... На святі виступив один із членів правління Бахмацького осередку ТУМ (товариства української мови –ред.), росіянин за національністю: „Ця земля мене вигодувала, і діти мої стали на ноги саме тут. Вважаю за честь рахувати себе патріотом України, любити її мову, культуру й історію...”

Чия ж земля годувала нас? Чиї ми діти і правнуки? Чи не забудуть і нас, яко ми забуваємо? Ці гіркі запитання не з розряду націоналістичних, а загальнолюдських”. (В Кашка, „Хутірські симптоми в колишній столиці”).