Буває час, коли щоденні турботи стають аж надто занудними. Мимоволі починаєш згадувати своє веселе безтурботне дитинство, юність... Ніяких тобі проблем – прийшов зі школи, уроки поробив і займаєшся своїми справами. І так інколи хочеться повернутися туди, за свою парту, слухаючи такі тепер короткі уроки та виконуючи такі легкі домашні завдання. А ще... знову зустрітися з учителями. З тими людьми, які наполегливо втовкмачували у наші неслухняні, забиті зовсім не тим, чим треба, голови елементарні речі з математики, рідної мови, історії...

5 жовтня ми будемо святкувати День учителя. Особисто я лише зараз, досягнувши повноліття, ставши дорослим, обравши собі професію, усвідомлюю їхню щоденну наполегливу роботу, терпеливість у відношенні до учнів. Звичайно, кожна професія по своєму необхідна. Але все ж таки, як це – бути саме вчителем, кожного дня спілкуючись зі школярами, слухаючи вигадані наївні «відмазки», чому хтось не виконав домашнє завдання, перевіряти десятки конспектів і наполегливо додавати свої камінчики у ще не повну освітню мозаїку молодого школярського розуму. Про це ми і спілкувалися із Шостак Валентиною Миколаївною, вчителькою української мови та літератури.

- Скільки років Ви працюєте у школі?

- В освіті я 23 роки. В гімназії працюю уже 12 років.

- Ще, мабуть, у першому класі. Я вперше прийшла в школу, побачила добрі очі вчителя, яка навчила читати, писати. Я інколи намагалася навіть міміку повторювати, жести переймала своєї першої вчительки. Для мене вона була майже кумиром. Отже, сама тоді я захотіла так само навчати дітей. Ця мрія зберігалася дуже довго, і я втілила її у життя. Хотіла викладати саме рідну – українську мову. І добилася цього.

- Коли йшла на перший урок після закінчення свого Ніжинського державного педагогічного інституту, трохи хвилювалася. Хотілося якнайбільше дітям розповісти інформації, але – чи слухатимуть вони мене?

- Отже як воно – працювати вчителем?

- Прекрасно! Я кожен день маю змогу спілкуватися із своїми дітьми рідною мовою. Розповідати про рідне слово. Доносити до серця дитини все найкраще про надбання нашої культури, а ще – допомагати їм у всьому.

Валентина Миколаївна – класний керівник випускного 11-А класу. Старшокласники поважають її за вміння знаходити спільну мову з ними, щирість, відкритість. Про це розповіла одна із випускниць, Баєва Ірина Юріївна.

- Звичайно, я дуже люблю школу ще з перших класів. На мою любов до навчання впливала бабуся, у минулому вчителька початкових класів. Вона дала мені «підґрунтя», базу знань. У деякій мірі роботу вчителя можна порівняти з роботою будівельника, тільки вчитель закладає фундамент знань. Я дякую першому вчителю, який дав мені потрібні знання. Наш класний керівник Валентина Шостак – приклад людини, яка доступно, зрозуміло може донести нам знання про навколишній світ, а особливо про українську мову та літературу. Отже, просинаюсь я із чудовим настроєм, знаючи, що в звичайний будній день зможу ще раз зустрітися з однокласниками, отримати додаткові знання від учителів.

- Я думаю, так. Важка. Але й цікава водночас. У них такий прекрасний шанс – ділитися своїми знаннями із іншими людьми, дітьми. Та це складно. Учителю потрібно ретельно підготуватися до кожного уроку, знайти додаткові матеріали, адже, на жаль, не завжди є потрібне забезпечення підручниками. І тому вчителі змушені самі шукати додаткову інформацію. Але вони все роблять заради того, щоб ми стали освіченими, гідними громадянинами нашої держави.

- Звичайно вплинули. Своїми порадами. Знаннями, які вони мені давали. За це їм всім велике спасибі. Я вже визначилась, ким буду. Учителі підготували мене до складного дорослого життєвого шляху.

Вони навчили не одну дитину. Деякі „випустили” не один клас. Не один конспект перевірили. Подарували знання нашим братам, сестрам, дітям. І найвища нагорода для них – це широко відкриті захоплені очі першачків, вдячні посмішки школярів, квіти від випускників. Але учні приходять і йдуть у доросле життя, а вчителі кожного дня приходять у школу, щоб знову дарувати світло знань учням, намагаючись не впустити жодної дрібниці, навчити всьому, що знають самі.