«Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили?
Де лежить останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть хоч би убогая могила?
Де Наливайкові? Нема! Живого й мертвого спалили»,

 

 

 - колись із сумом і гіркотою запитував себе та сучасників Тарас Шевченко на сторінках поеми «Гайдамаки». Десь по світах упокоїлися і Дем`ян Многогрішний, й Іван Самойлович, й Іван Мазепа, і Петро Дорошенко, і Петро Калнишевський… І наче за всіх них у рідну землю гетьманської столиці ліг Кирило Розумовський. Це був свідомий вибір Гетьмана - навіки спочити саме в Батурині. Як і колись у 1750 році, дуже молодим, він свідомо переніс свою резиденцію з Глухова до Батурина з метою відродити Мазепину столицю, так і з 1794 році він свідомо, не маючи а ні фінансової скрути, а ні будучи в опалі, проживає в Батурині. Неподалік Мазепиної Цитаделі будує церкву й називає її так, як називалася церква в Цитаделі знищена з усім Батурином у листопаді 1708… Це велична Воскресенська церква, автором якої, за припущенням Сергія Юрченка, став видатний архітектор Адам Менелас. За чотири місяці до смерті відвідав будівництво й особисто вказав на місце, де має бути склеп. Це дало можливість князю І.М.Долгорукому зауважити: «Гетьман помер по-філософськи…». Кирило Григорович Розумовський помер «… в Батурине 1803 января девятого два часа дня пополудни. Жития его было 74 года 9 месяцев и 22 дня», - як зазначено на епітафії надгробку, який був виготовлений уславленим скульптором Іваном Мартосом і встановлений над могилою гетьмана в 1805 році. Надгробок з білого грецького мармуру у вигляді піраміди з барельєфом небіжчика, поховальною урною під флером, епітафією та девізом гетьмана «Славу примножувати справами», що був начертаний латиною - «FAMAM EXTENDERE FACTIS», був справжнім шедевром.

Склеп являє собою в основі прямокутник довжиною 234 см., шириною 150 см., висотою 176 см. У труні тіло К.Розумовського було загорнуте в саван із жовтого атласу. У головах гробу був срібний герб, а в ногах припаяна Адамова голова. В окремому металічному ящику було забальзамоване серце гетьмана.

Спливають роки, минають десятиліття. Сюди, у Батурин, приїздять поклонитися могилі Кирила Розумовського вже більше двохсот років. Поет, етнограф Осип Бодянський, який відвідав Батурин у 1832 р., написав для кожного з нас:

Постій, козаче, не біжи,
Ось глянь на хрест,
Читай, чия могила,
Останнього це гетьмана, Кирила!
Присядь же, брате, потужи.