Вспомним прошлое

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 01 лютого 2013, 12:21

 Отклик Ивана Олеха на публикацию „Привет из 90-х !” заставил прочесть эту статью ещё раз. Вгляд автора довольно категоричен, но это его право давать оценку событиям так, как он их видел. С Иваном Олехом знаком довольно хорошо, мы дискутировали по поводу публикации в личном разговоре. Во многом с Иваном Петровичем могу согласиться, но уверен, найдется немало опонентов, кто имеет своё мнение о событиях тех непростых лет. А потом, почему только „девяностые»?! Захотелось вспомнить и о другом времени, а чтобы не навязывать своё видение, давайте дадим слово нашим современникам, кто согласился поделиться воспоминаниями о недалёком прошлом.

Петро Демченко: «Працював водієм у будівельній організації. Це ми зводили „Хіммаш” з його допоміжними об`єктами. Пізніше будували житло. У рік здавали сотні квартир, частину яких передавали нам, будівельникам. У нашому управлінні житлом були забезпечені всі потребуючі, уже пропонували „квадратні метри” без черги. Пам`ятаю, як за мною ходив голова профспілки й умовляв узяти квартиру! Даром! Тепер це здається казкою, але так було. 

Поясню, чому відмовився. Я не видався зростом, і це визначило долю моєї армійської служби – потрапив у морфлот, на підводні човни. Туди велетнів не брали – у субмарині й так тісно. Відтоді не терплю тісняви, квартири мені ще й досі чимось нагадують відсіки підводних човнів. Я прихильник простору, розкуто почуваю себе лише на власній садибі.

Дивує, звідки набралось сьогодні стільки безхатченків. І це коли нас поменшало на декілька мільйонів.

Є ще одна проблема: я прихильник лазні, то знову ж таки у ванні відчуваю себе, наче в тісному акваріумі. У лазні ж і з приятелями перекинешся словом, і новину якусь почуєш, і з давнім знайомим побачишся. Колись у міській бані можна було поголитись, підстригтись, ще й кухоль пива випити. Приходив на роботу після вихідних, як нова копійка. А тепер де в нас лазня!? Такі як я, їздимо у сусідню область, там миємось по-людському”.

Николай Карпачёв: „В годы „развитого социализма” товар не покупался, а „доставался”. Тепер же продавцы зазывают к своим прилавкам, на которых и продукты, каких ранее не видели в свободной продаже, одежда и обувь – последний крик моды и бытовая техника на любой вкус. Но тепер позволить себе такие покупки могут далеко не все.

Общественный транспорт ныне загублен, в те годы в пределах района по большей части ездил только в Батурин, к речке. Автобусы ходили часто, к тому же вместимый ЛАЗ стоил всех сегодняшних маршруток вместе взятых...”

Наталья Устименко: „Одним вспомнится хорошее, другим - плохое. Одеваться и обуваться стали красивее. Вот, пожалуй, и всё положительное. Думаю так, – жизнь стала сложнее, потому не слышно вечерами песен, как это было в нашей юности. Молодые семьи не торопятся обзаводиться детьми, а если детей более двух, то эти семейства – или герои, или из разряда неблагополучных.”

Вот такими воспоминаниями поделились наши земляки. Очевидно, это не исчерпывает весь спектр мнений о прожитых летах той епохи. Если кто-то захочет поделиться своими впечатлениями - присоединяйтесь, думаю, читателям будет интересно узнать и ваше суждение.

Борис Бобрышев