Афганістан не забудемо ніколи!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:17

У житті тих, хто пройшов шляхами спекотного Афганістану, лютий – особливий місяць. Пов`язано це із виведенням радянських військ із нескореної держави. Відтоді багато води витекло із тамтешніх гірських річок, та коли почую знайомі назви: Кабул, Саланг, Кандагар, частіше заб`ється серце, неначе щось обпече душу, тут же з`явиться бажання залишити відкриту місцину, захочеться відійти за стіну, за авто, за що завгодно... Хто воював, зрозуміє мене з півслова. Так, Афган – сувора школа. Ми дорослішали там на очах, одні ставали героями, когось суворі гори ламали.

Більшість повернулась до рідних осель, а хтось залишився там назавжди. Їх ще й досі чекають мами, чекають, сподіваючись на чудо.

Воїни-інтернаціоналісти, як прийнято нас називати, збираються 15 лютого побачити друзів, вшанувати пам`ять полеглих, згадати бойові будні тієї жорстокої, кривавої, безглуздої війни. Приходимо до гранітної стели, на якій викарбувані важливі для кожного „афганця” слова. Тут відбувається коротенький мітинг, покладаємо квіти до підніжжя пам`ятника, завжди здається – це уламок пуштунських гір. Нас багато, але сьогодні хочу розповісти про трьох, вони – кавалери ордена Червоної Зірки. Віктор Петрович Майстренко підірвався на душманському фугасі, міцна броня бетеера врятувала життя, але дісталось воїну добряче. Лише високий професіоналізм армійських хірургів залишив солдата у строю, правда, тільки у цивільному.

Анатолія Миколайовича Горбатенка вже немає з нами, але нашого побратима пам`ятаємо і згадуватимемо завжди.

Сергій Сахно (час біжить і тепер вже зручніше називати Сергієм Петровичем) теж пройшов важкий, небезпечний шлях. Про війну розповідати не любить, хіба лише синові Андрію розказав, як там було насправді. 

Доля випробовувала і тут, вдома. Сімнадцять літ працював у „Сільгосптехніці”, ремонтував машини, що допомагали хліборобам вирощувати врожаї. Був верстатником – токарний, фрезерний, свердлувальний підкорялись вмілим рукам нашого товариша. Та підпри-ємство закрилось, нової роботи за спеціальністю не знайшов. Несподівано знадобився бойовий досвід – запросили у службу безпеки на одне з київських підприємств.

У житті тих, хто пройшов шляхами спекотного Афганістану, лютий – особливий місяць. І ми зберемось знов, не дивлячись ні на що, бо ми – „афганці”.

Віктор Слюсар,
голова осередку воїнів-інтернаціоналістів

• < Попередня
• Наступна >